МІЖ ГОЛОДОМ, РЕПРЕСІЯМИ І ТЕРОРОМ

778 0
МІЖ ГОЛОДОМ, РЕПРЕСІЯМИ І ТЕРОРОМ

Увага! Шановні читачі , нагадую ще раз ,що я пишу і публікую в послідовній формі .Почав з долітописної історії.Всі статті пишу під рубрикою «Кременчук в історії України».Перші три статті :»Скільки років Кременчуку», «Братня « окупація», «Санскрит та українська мова» опубліковані на сайті Кременчуцького «Телеграфу».На сайті «Програма Плюс» я почав публікувати зі статті «Державність на землях України». В хронологічній послідовності публікація статей продовжується. Щоб успішно подолати перепони використовуйте «Усі блоги» та рубрику «Історія».

МІЖ ГОЛОДОМ, РЕПРЕСІЯМИ І ТЕРОРОМ

Аналізуючи події, які відбувалися на землях, підпорядкованих Росії на початку 20 ст., доходимо розуміння ролі К.Маркса в цих подіях.

Карл Маркс у другій половині 19 ст. на основі ідеї утопічного соціалізму про створення ідеального державного устрою – «раю» для всього людства – винайшов теорію наукового комунізму.

Очевидно, що, прописуючи роль еліти в цьому суспільстві, він опирався на філософську розробку Платона про ідеальну державу загиблої Атлантиди. Там еліта – вожді – стояли на чолі державотворення, виконуючи роль як законодавчої так і виконавчої влади – вирішували питання державного устрою, суспільних відносин і навіть особистого життя громадян. Роль «низів» зводилася до беззастережного виконання всіх задумів і рішень вождів та обожнювання цих правителів.

 «Призрак коммунизма» К.Маркса заволодів мізками європейців, але не знайшов свого застосування.

 Розробку К.Маркса про роль пролетаріату в міжкласових відносинах та про керівну роль Комуністичної партії використали, в гіпертрофованому вигляді, в Росії, після перевороту в листопаді 1917 р.

Не захотіли зрозуміти видатну працю «Капітал», основу якої науково розробив Фрідріх Енгельс на досвіді своїх підприємств.

 Кожен, хто певною мірою знайомий з цим видатним твором, розуміє прості істини процесу утворення і розвитку капіталу.

На основі «Капіталу» розроблено численні концепції і практичні поради в економіці.

ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОДОМОРУ

Більшовики застосували звичайний метод створення держави та її економіки – силовий. І цим методом послуговувались протягом понад 70-ти років, що й призвело до розвалу комуністичної держави СРСР.

Більшовицька авантюра «воєнного комунізму» закінчилася голодом та створенням держави СРСР на базі Російської імперії у 1921–1922 рр.

Голодували переважно селяни. Меншою мірою голод зачепив жителів міст, бо там для «трудящих» запровадили продкартки.

Голод торкнувся і Червоної Армії, хоч червоноармійці і брали участь у розоренні селян. Понад мільйон червоноармійців, керованих соратником Леніна, наркомом з військових справ Л.Троцьким, брали участь в придушенні селянських виступів.

Щоб хоч якось зберегти Червону Армію від розвалу, Л.Троцький ввів так звані комуни, куди зганяв селян, де ті працювали на Червону Армію і їй підпорядковувалися. Ці заходи Троцького добре прижилися на увесь час існування Радянського Союзу, от тільки назву отримали іншу – радгоспи. Вони існували поруч з колгоспами.

Історія військово-селянських утворень сягає першої половини 19 ст. Першим, хто запровадив цей метод воєнного закріпачення селян, був воєнний міністр, відомий реакціонер О.Аракчеєв, той час увійшов в історію Російської імперії як «аракчеєвщина». Він започаткував «військові поселення», де селяни, окрім вирощування хліба, займалися військовою муштрою як рекрути.

Безвихідь змусила більшовицьку владу повернутися до капіталістичних відносин в економіці, для цього було введено нову економічну політику (НЕП). Про її долю вже йшлося в попередній статті «Україна в першому десятиріччі радянської доби» - вона закінчилася провалом, бо більшовицька влада в зародку задушила капіталізацію, пограбувавши «непманів», а потім і розстрілявши їх.

До кінця 1920-х років від НЕП вже не залишилось і згадки. До цього часу сформувався авторитарний режим. Комуністична партія перебрала на себе все державне управління. Це означало, що встановилася комуністична диктатура – узурпація влади, а беззмінним її вождем був Й.Сталін.

До того часу від ленінської більшовицької «гвардії» майже нікого не залишилося. Основний її склад було репресовано: Лев Троцький (Лейба Бронштейн), Лев Каменєв (Розенфельд), Г.Зінов'єв (Овсей-Гершен Аоронович Радомисльський) та інші.

На той час вже сформувався культ вождя Й.Сталіна. Вождь має бути один, а інші знищені, як відпрацьований матеріал, що він і зробив.

Від більшовицької «гвардії» Сталін взяв на озброєння авантюристичну ідею – створення комуністичних держав у всьому світі та боротьбу з тими, хто не поділяє комуністичної ідеології.

Повною мірою він використав і створену ними зловісну партійну жандармерію ВЧК-ГПУ-ОГПУ.

До цілковитої диктатури Комуністична партія йшла поступово, прикриваючись Радами та пролетаризацією. Це була своєрідна мімікрія, бо її вожді не збиралися ні з ким ділитися владою.

Знищивши приватний сектор, який тільки-но народжувався в промисловості, і підйом у сільському господарстві за 4 роки НЕП, з 1922 по 1926 рр., комуністи, в пошуках виходу з глухого кута, вирішили повернутися до силових методів – адміністрування.

На XIV партконференції РКП(б), в квітні 1925 р., намітився перехід від ідеї «кооперативного соціалізму на селі» до масової колективізації сільського господарства, і на цій основі – до індустріалізації. Вона була вкрай необхідна.

 По-перше, з 1927-1928 рр. в СРСР почався черговий етап мілітаризації, а з початку 30-х – реалізація грандіозної за своїм розмахом і коштами військово-промислової програми. Як вважав Сталін, велика війна чекала на Радянський Союз не пізніше ніж через 10 років (тобто в 1941 р.). Він знав, про що говорив, бо готувався до загарбницької війни, а не до оборони.

По-друге, підйом індустрії потребував збільшення імпорту машин та обладнання, що вимагало великих коштів, які можна було отримати від реалізації продукції сільського господарства.

ПРИМУСОВА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ ТА ГОЛОДОМОР

Під час підготовки до масової колективізації, дві зими поспіль -  1927-1928 та 1928-1929 господарські роки – селяни відмовлялися добровільно продавати державі хліб, через надто низькі заготівельні ціни.

Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуки, величезні штрафи, розпродаж майна неплатників податків і боржників, депортація селян у віддалені регіони.

Усі ці акції з арсеналу «воєнного комунізму» здійснювалися, під суворим наглядом ОДПУ, місцевими органами влади – від сільрад до окружкомів (губкомів).

Тут необхідно надати інформаційну довідку щодо цього державного органу, який було запроваджено більшовиками для боротьби з «внутрішнім ворогом». Це була політична жандармерія, зловісний орган 20-го століття. Він постійно змінював назву, але функції його залишалися незмінними.

  • ВНК (ВЧК) – 1917-1922 рр.
  • ДПУ (ГПУ) при НКВС (НКВД) – 1922-1923 рр., як звали цей орган «Гибель, Паника, Ужас». Організував і незмінно ним керував до 1926 р. Ф.Е.Дзержинський, соратник Леніна.
  • Після смерті Ф.Дзержинського керівником ОГПУ-НКВД був незмінно Ягода Генріх Григорович (Єгуда Генах Гершенович). Під його керівництвом в’язні будували Біломорканал. Їх було сотні тисяч. Вижило лише декілька тисяч.

Ягода за цю «героїчну» діяльність отримав найвищу нагороду - орден Леніна.

В цьому державному органі широко практикувалися доноси, наговори та підставляння, тому на Ягоду доніс М.І.Єжов, його заступник. Згодом Ягоду розстріляли, а М.Єжов посів його місце і керував НКВС з 26 вересня 1936 р. по серпень 1938 р. З подачі Сталіна керував розслідуванням справи про вбивство Кірова та «кремлівської» справи, пов’язавши їх з діяльністю колишніх опозиціонерів Троцького, Зінов’єва, Каменєва.

Ці роки увійшли в історію як «єжовщина».

  • М.Єжова чекала доля його попередників. Заступник Лаврентій Берія (Какаберія) «здав» його і посів місце керівника НКВС-КДБ з 1938 до 1953 р.. А керував цим процесом особисто Сталін.

Спираючись на незаможників, влада підтримувала їхню боротьбу з заможними селянами, що породжувало масові зловживання і почуття вседозволеності. Вже в 1928 р. було засуджено 35 тис. «куркулів».

Намагаючись вийти зі скрути, керівництво республіки з червня 1929 р. фактично відновило продрозкладку, а з липня цього ж року ВУЦВК і Раднарком УРСР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння загальнодержавним завданням і планам». У такий спосіб ЦК зобов’язав місцеві партійні та радянські органи складати списки заможних селян, з метою їхньої депортації або арешту.

Отже, метод «ліквідації куркульства як класу», розпочатий більшовиками на чолі з Леніним і продовжений Сталіним, винищував основних господарів в сільському господарстві. Утім, дореволюційний тип куркуля майже повністю було ліквідовано ще під час аграрних перетворень 1920-1923 рр.. До нового заможного селянства належали переважно колишні середняки і навіть бідняки, які збільшили свої статки ретельним, вмілим господарюванням.

Застосовуючи насильницькі методи вилучення продовольства, партійна верхівка виконувала ще й важливе політичне завдання – пролетаризацію села, знищуючи одвічний потяг селянства до землі, індивідуалізму й приватної власності. Адже село фактично продовжувало демонструвати своє неприйняття комуністичної доктрини.

Про те, що боротьба селян за своє існування не припинялася, свідчить той факт, що в 1927-1928 рр. чекісти ліквідували 47 повстанських загонів і терористів з селян, які вбивали партійних функціонерів.

У тогочасних документах ДПУ йдеться про небезпеку «сільської контрреволюції».

Доречно тут навести приклад – наприкінці грудня 1927 р. В.Молотову поставили слушне запитання: «Нащо ви малюєте на гербі серп і молот? Намалювали б два молоти, що луплять нас з двох боків».

Жорстокість партійно-державної політики хлібозаготівель спричинила перелом у настроях української молоді. Якщо раніше значна частина молоді ставилася до більшовицької влади більш-менш лояльно, то згодом дедалі більше висловлювалося неприховане незадоволення.

  • Органи ДПУ впродовж 1928-1929 рр. виявили багато підпільних організацій в селах України. На Вінниччині діяла «Народна партія визволення України», на Одещині – «Союз молоді», очолюваний секретарем сільради, на Київщині «Куркульська група молоді», якою керував місцевий вчитель, випускала підпільну газету «За матір-Україну», та ще чимало антикомуністичних організацій.
  • На нараді ЦК ЛКСМУ (березень 1929 р.) йшлося про те, що чекісти виявили поширення антирадянських настроїв серед широких кіл студентства: в Білій Церкві «Полуботківська громада», «Українська національна організація молоді» на Вінниччині, «Товариство звільнення селян» на Чернігівщині.
  • Широке розповсюдження антирадянських настроїв серед молоді України і навіть серед комсомольців змусило ЦК ЛКСМУ оголосити чистку комсомольських осередків від «соціально чужих елементів».
  • Керівництво ВЛКСМ вважало одним із найважливіших напрямків діяльності комсомолу мобілізацію молоді на боротьбу з «націоналістично ворожими» проявами у сфері науки, літератури, мистецтва. Гострій критиці та бойкоту було піддано твори М.Куліша, М.Хвильового. ЦК ВЛКСМУ вимагав заборонити читання навіть «Сонячної машини» В.Винниченка. Комсомольські активісти перевіряли бібліотечні фонди, переглядали репертуари драматичних гуртків, вишукували та вилучали «шкідливі» книги, п’єси, пісні.

Тепер вже сталінська комуністична ідеологія вела боротьбу з духовністю та культурою українського народу, замінюючи її комуністичною бездуховністю у вигляді «Пролеткульту».

  • Хоча невелика частина української молоді брали участь в репресивних заходах проти селянства, яке відмовлялося вступати в колгоспи, значна кількість юнаків зі зброєю в руках боролися з більшовицьким свавіллям. Інші поширювали антирадянські листівки, звільняли заарештованих селян, карали на смерть найненависніших представників влади.

Антиколгоспні настрої спостерігалися й серед армійської молоді та робітників. Ось тому наприкінці листопада 1932 р. в ЛКСМУ почалася чергова чистка. Впродовж жовтня-грудня 1932 р. з лав ЛКСМУ виключили 18650 комсомольців за формулюванням «Класово чужі, куркульсько-петлюрівські націоналістичні елементи».

Після ухвалення розробленого В.Молотовим порядку проведення розкуркулення та визначення трьох категорій куркулів, у лютому 1930 р. в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила понад 70’000 господарств.

Водночас виконувалося інше завдання: примусити селян перейти до колективних форм господарювання, що було не природно для селянства.

Проголошення колгоспів перехідною формою до комуни викликало шалений опір усього селянства, яке не бажало втрачати набуті тяжкою працею особистий реманент і худобу. Український народ – не отара овець, яка покірно йде на забій. Боротьба посилилася з новою силою.

У січні-листопаді 1929 р. зафіксовано 1120 терористичних актів проти представників влади і сільського активу. Лише впродовж січня-лютого 1930 р. у 3200 виступах на території України брало участь понад 1 млн. жителів села.

Владі довелося тимчасово відступити, і в березні 1930 р. Й.Сталін поклав провину на місцевих працівників за «перегини» під час колективізації (усуспільнення корів, дрібної худоби, курей та качок). У закритому листі ЦК ВКП(б) від 2 квітня 1930 р. йшлося про сільські заворушення, які ледь не переросли в «широку хвилю повстанських виступів, під час яких могли б на селі перебити добру половину низових радянських і партійних працівників та зірвати весняну сівбу». Виступи набули загрозливого характеру. Лише 10 липня 1932 р. В.Молотов з полегшенням заявив: «Небезпеку селянських заворушень і масового повстання в частинах Червоної Армії можна вважати подоланою».

Справді, рух протесту пішов на спад, а репресії проти селян набували розмаху.

  • 19 квітня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «Про насіннєву позику УРСР». Держава забрала зерно навіть посівне.

     Станом на 30 червня 1932 р. з більшості районів України було вивезено майже все продовольство.

  • Влітку 1932 р. з’явилася постанова ВЦВК і ВНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної власності», відома під назвою «Закон про п’ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, а за «пом’якшуючих» обставин – ув’язненням на строк не менше 10 років.

     «Законом про п’ять колосків» фактично було заборонено мати їжу селянам.

  • В цей час вийшла постанова Укрколгоспцентру про заборону видавати хліб для громадського харчування колгоспникам, крім трактористів (вони належали до МТС).
  • Аналіз 20 тис. справ показує, що серед засуджених було 25% колгоспників та селян-одноосібників і лише 15% «куркульсько-заможних елементів».

Отже, цей закон було спрямовано проти селян, які, рятуючи дітей від голодної смерті, змушені були нести додому з току або з поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного.

Заготівельний план було виконано лише на 39,1% станом на 30 серпня 1932 р..

  • Відразу ж вийшла постанова про «недопустимість витрачення хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів».
  • Потерпали від голоду і в містах. У вересні 1932 р. всеукраїнська контора «Торгсин» інформувала, що населення купує в обмін на побутове золото винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль, відмовляючись від промислових товарів.

Голодував простий робочий люд, бо на продуктові картки давали таку мізерію, що прогодувати сім’ю було неможливо.

Не тільки в державних конторах обмінювали золото на продукти харчування. Добре збагатилися на золото партійно-адміністративні функціонери, більшість яких становили євреї. Усі вони отримували забезпечення з закритих розподільників, які було створено більшовиками у 1917 р..

ПІК ГОЛОДУ

16 січня 1933 р. Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України – 250 мільйонів пудів зерна, який підлягав «безумовному і повному виконанню» та «за будь-яку ціну».

Після запровадження усіх цих заходів і обмежень, вже на початку 1933 р. більшість селян України залишилися без їжі.

Не всі селяни гинули від голоду на початку, коли заготівельники викачували увесь хліб, оскільки в навіть найбідніших господарствах залишалися інші продукти: буряк, морква, квасоля, гарбузи.

Картина змінилася, коли держава вдалася до конфіскації продуктів, тобто влада здійснювала щодо «боржників» терор голодом. Саме конфіскація усього продовольства спричинила переростання голоду в Голодомор.

Основною причиною Голодомору була спланована конфіскація в селян усього придатного в їжу. 22 січня 1933 р. вийшла Директива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про запобігання масовому виїзду селян, які голодують», якою заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані.

Після цього багато сіл центральної чорноземної України було оточено військами НКВС, які не випускали селян, що спричинило цілковите їхнє вимирання.

Більшість померлих не хоронили – просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли і живі люди.

Доволі поширеними були канібалізм та трупоїдство.

Пік Голодомору припадає на липень. Тоді цілодобово мученицькою смертю помирало 28 тис. людей, а щогодинно – 1168.

  • А хліба було вдосталь, як про це свідчать цифри і факти.

Хліб експортували у величезних кількостях:

  • у 1931 р. – 5’182’835 тонн;
  • у 1932 р. – 1’819’114 тонн;
  • у 1933 р. – 1’771’364 тонн.
  • Дорого коштувало Радянській владі утримувати світовий комуністичний рух. В кінці 1932 р. і на початку 1933 р., наприклад, німецькі комуністи отримали з фондів ІІІ Комуністичного Інтернаціоналу (на 95% фінансувався з бюджету СРСР) 10 млн. рейхсмарок, Компартія США – 5 млн. доларів, 1 млн. японських ієн – Компартія Китаю, та ще з десяток малих Компартій.
  • В той час, коли від Голоду помирали мільйони українців, через Україну в швидкісних потягах, в люксових вагонах до кримських курортів тисячами їхали відпочивати і розважатися, за кошти фондів ІІІ Комінтерну, його функціонери. Потім ці курортники на увесь світ горлали, що ніякого голоду в Україні немає.

Не було меж цинічності убивць-катів. Хатаєвич радісно інформував, що репресивна політика Компартії виправдала себе, «ми одержали перемогу над селянством». Та найбільш цинічно висловився «вірний ленінець» Й.Сталін, що смерть однієї людини – це надзвичайна подія, а смерть тисяч і мільйонів – це вже статистика.

Не менш цинічною є поява у 1933 р. кінокомедії «Весёлые ребята», яку замовив Сталін. Автори сценарію – М.Ердман та В.Маас. Директор – Ісаак Зайонц. Композитор – Ісаак Дунаєвський, режисер – Григорій Александров. Головні ролі у фільмі зіграли Любов Орлова та Леонід Утьосов (Лейзер Вайсбейн).

Фільм було розтиражовано, а копії розіслано в десятки країн світу.

Недаремно веселились «ребята» на тлі мільйонів смертей українців – на них посипалися щедрі нагороди та визнання на все життя.

Більшість з них ще немало «геніальних шедеврів» створили в подальшому. Так І.Дунаєвський (Іцхак-Бер бен Бецалель) у співпраці з В.Лебедєвим-Кумачем окрім «Марша весёлых ребят» створили в 1936-37 рр. «Песню о Родине», в якій співається:

«Широка страна моя родная,

Много в ней лесов, полей и рек.

Я другой такой страны не знаю,

Где так вольно дышит человек».

 Натхненно співали цю пісню на тлі масових «чисток» в 1936-1937рр.

 А ЯК РЕАГУВАЛА СВІТОВА СПІЛЬНОТА НА ГОЛОДОМОР?

  • Треба віддати належне світовій громадськості і керівництву багатьох країн, які хотіли допомогти голодуючим, але кремлівське керівництво відмовлялося від продовольчої допомоги. Були пропозиції від тисяч відомих людей світу на сотні тисяч доларів продовольства, але була відмова, мотивована тим, що нібито ніякого голоду немає.
  • Та не тільки більшість держав світу опікувалися доставкою продовольства в Україну голодуючим. Західні держави, США і Канада відмовились від експортного зерна СРСР.
  • Увесь 1932 р. Захід відмовлявся купувати в СРСР нафту, лісоматеріали, а в 1933 р. почав відмовлятися від імпорту вершкового масла, хутра, цукерок та інших товарів.
  • Держави учасниці Ліги Націй навіть попереджали радянських керівників про виключення СРСР зі своїх лав.

 А ЩО Ж ВІДБУВАЛОСЯ В НАВКОЛИШНІХ СЕЛАХ КРЕМЕНЧУКА ТА В САМОМУ МІСТІ?

Найстрашніші події, під час Голодомору, відбувалися в центральних чорноземних районах УРСР.

Як і всі найбільш постраждалі райони, Кременчуччина зазнала значних людських втрат: масовий голод по селах, з яких багато повністю вимерли, спостерігалися канібалізм і трупоїдство.

В самому Кременчуці потерпали від голоду тільки найбільш незахищені – трудовий люд, бо та кількість продуктів, що їх отримували на продуктові картки, не  давала змоги харчуватися сім’ям.

Не знали голоду тільки російсько-єврейська партійна та адміністративна частина населення, бо для них працювали закриті розподільники, де ті забезпечувалися продуктами у повному обсязі. Зважаючи на те, що в Кременчуці на той час євреї складали майже половину населення, то розподільники мали великий запас продуктів.

Завдяки українським вченим та небайдужим мешканцям Кременчука ми маємо незаперечні докази спланованого Геноциду української нації.

Для прикладу наведу один з епізодів, коли озвірілі гепеушники ловили дітей, яким вдалося врятуватися втечею від голодної смерті і вони з навколишніх сіл прямували до Кременчука. Цих напівживих дітей ловили і зачиняли в товарних вагонах. Було чутно крики та плач під час облав, а потім все стихало. Через добу ці вагони з трупами дітей вивозили в безлюдні місця і скидали тих в ями, засипали і розрівнювали землю, щоб знищити сліди страшного злочину.

Що відбувалося під час Голодомору і якими методами, ми з’ясували.

Тепер необхідно з’ясувати 

ДЛЯ ЧОГО І ХТО ВИНЕН

У 20 столітті українці пережили три голодомори: у 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр..

Голодомор 1932-1933 рр. був наймасштабнішим.

Питання кількості людських жертв українців від Голодомору до цього часу зостається відкритим. Більшість вчених наполягають, що тільки в УРСР кількість убитих перевищує 8 млн. осіб, і 3 млн. – в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центральних чорноземних областях РФ (Орловська, Курська області), на Поволжі та в Казахстані, де контактно проживали етнічні українці.

 Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабами, цинізмом і організацією з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне відчуття страху, незворотно вплинула на генофонд нації.

Голодомор – наймасштабніша зброя масового знищення.

Шляхом штучного Голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.

Знищити пласт населення, який споконвічно був носієм української ідентичності, носієм української культури, мови, традицій.

Говорячи про певний проміжок часу в історії, чи про видатні події, ми говоримо про тих, хто був їхнім учасником або й виконавцем. Зазвичай це частина або верхівка тогочасної еліти.

Голодомор створювала верхівка комуністичної еліти.

Назвати їх хижими звірами, то це буде несправедливо щодо усього тваринного світу. У звірів існує природна етика – підсвідомий інстинкт. Потреба убивати, щоб задовольнити фізіологічну потребу, та й вибирають найслабших – це природній відбір.

А тут – Homo sapiens – людина розумна. Це означає, що людина хвора і у неї виникла патологічна необхідність убивати подібних до себе. А наука доводить, що це вже не нормальні люди, в природному визначенні, а виродки. І ці люди сформували політичне угрупування, яке очолило владу!

Людина – соціальна істота, живе і розвивається в середовищі Homo sapiens і повинна опікуватися своїм здоров’ям, щоб запобігти народжуваності ідіотів, які згодом створюють масовий психоз.

В суспільстві, яке не заражене бацилою брехні і ненависті, рідко народжуються нелюди, тому і запобіжні заходи від такої «хвороби» - це відкритість і правда. Це універсальні та дієві «ліки» для кожного суспільства, для кожної людини.

Міжнародна організація ООН зробила висновок, що Голодомор-Геноцид є одним з найстрашніших злочинів проти людства.

У 1964 р. Генеральна Асамблея ООН визначила: «Згідно з нормами міжнародного права Геноцид є злочином, що його засуджує цивілізований світ, і за вчинення якого головних винуватців має бути покарано».

З набуттям Україною незалежності колишні в’язні радянських концтаборів винесли питання Голодомору на порядок денний як невідкладне, але комуністи, які залишалися при владі, ігнорували його.

  • Перший президент Л.Кравчук, колишній секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань, вдав, що не знає про Голодомор, а тому продовжував жити і працювати в руслі ідеології комуністичних керманичів.
  • Не цікавило питання Голодомору і наступного президента Л.Кучму. Він продовжував практику кремлівських керівників, готувався стати диктатором, почав винищувати неугодних його владі людей.
  • І лише з приходом до влади української команди на чолі з Віктором Андрійовичем Ющенком (2005 р.) концепція Голодомору фактично стала основою ідеологічної політики нового керівництва держави.

Починаючи з 2008 р. Служба Безпеки України (вона тоді виконувала свої обов’язки за призначенням) почала оприлюднювати списки осіб, причетних до вчинення Голодомору в 1932-1933 рр.. За словами тодішнього директора архіву СБУ В.В’ятровича, для встановлення цих осіб широко використовувались партійні документи.

  • 22 травня 2009 р. Служба Безпеки порушила кримінальну справу за ознаками злочину за фактом здійснення Геноциду в Україні в 1932-33 рр., від якого загинули мільйони людей.
  • У листопаді названо обвинувачуваних у справі, першим з яких фігурує Й.Сталін.
  • 5 січня 2010 р. президент України Віктор Ющенко заявив, що Генеральна прокуратура України передала справу до суду.
  • 12 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва почав розглядати справу. Суд визнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар, Хатаєвич є основними винуватцями Голодомору-Геноциду і, згідно з Конвенцією ООН від 26 листопада 1968 р., їхній злочин не має терміну давності та … закрив кримінальну справу у зв’язку з їхньою смертю!

Наразі на цьому справа суду над убивцями-катами українського народу зупинилася.

Причиною цьому стала відсутність судової реформи, як і інших реформ. Майже все залишалося на рівні радянських законів.

 Відтіснили від влади комуністів в РФ більш прагматичні сили – олігархи, але імперська ідеологія залишилася незмінною.

Невдовзі було знайдено молодого амбіційного кандидата на роль майбутнього диктатора. Ним став полковник КДБ В.Путін – затятий поборник цілісності радянської (Російської) імперії. Україна була і залишається основою існування імперії, тому основні свої зусилля кремлівські керівники спрямовують на те, щоб вона була під контролем і не стала національною незалежною державою. Так було доти, доки український народ не піднявся на Помаранчеву революцію і не висунув зі своїх лав на роль керманича-президента Віктора Ющенка.

Це було поганим знаком для московських можновладців та їхньої «п’ятої колони» в Україні. Дійшло до спроби знищити того фізично.

Спираючись на олігархів та покірну «п’яту колону» до влади в Україні Путін привів кримінального авторитета В.Януковича. Цей «реформатор» виконав усі доручення свого шефа. Україна була призупинена в своєму національному незалежному розвитку, розграбована і розстріляна на Майдані. Й мови не було про продовження суду над катами українського народу.

На втечу Януковича з України Путін відповів анексією Криму та гібридною війною на Сході та Півдні України. Допомагали йому в цьому олігархи та корпоративні діячі на кшталт Добкіна і Кернеса. Користуючись ситуацією, олігархи привели до влади корпоративних діячів Турчинова, Яценюка та інших, які допомогли Путіну захопити Крим, а потім привели основного гравця П.Порошенка, із того ж середовища, до президентського крісла. Путін не заважав цьому процесу, добре знаючи, що ці люди не стануть йому на заваді. Він вірив в своїх надійних союзників – олігархів.

З 1914 р. повторюється ситуація, яка склалася в 1917 р. – про це можна дізнатися зі статті «Революція в Україні 1917-1921 рр.». Тоді до влади прийшли більшовики, створивши комуністичну диктатуру, а нині до влади прийшла олігархічна диктатура. Змінилася лише назва, а гравці в цій грі ті ж самі: виконавці, замовники, постраждалі. На зміну Порошенку та Зеленському прийдуть інші актори з того ж середовища і зашморг на шиї українців залишиться.

У ПІДСУМКУ

Як в дзеркалі події відображаються в старовинному місті Кременчуці.

Революція Гідності або Євромайдан у Києві – політичні та суспільні зміни в Україні з 30 листопада 2013 р. по лютий 2014 р., викликані протестом громадян України проти розгону мирних акцій студентів та громадських активістів, яка розпочалася 21 листопада 2013 р..

Ці події, як відлуння, пройшли повсюдно, зокрема і в Кременчуці.

Як і по всій країні тут також відбувся багатотисячний мітинг з ходою в центрі міста до Будинку міськради та виконкому, який дуже налякав посадовців на чолі з мером О.Бабаєвим. Мітингувальники співали Гімн України, а також вигукували гасло «Разом нас багато, нас не подолати»  вимагали   звільнення з під домашнього арешту  керівників Майдану В. Пилипенка, С.Полюховича , Л. Харченка.

А вже 11 лютого2014р. біля під’їзду свого будинку було вбито суддю О.Лободенка, який вів справу активістів Кременчуцького Майдану.

26 липня 2014 р. було вбито мера міста О.Бабаєва.

Все це відбувалося на тлі тривожних подій по всій країні.

В цей час обстріляли з гранатомета будинок мера Львова А.Садового, а за декілька місяців перед тим на мера Харкова Г.Кернеса було скоєно замах, внаслідок чого той став інвалідом.

Слідство розглядає версію теракту. Справу взято під особистий контроль президента Порошенка.

А в Кременчуці почалося «полювання на відьом». Хапали активних учасників Кременчуцького Майдану О.Крижанівського, Євсеєва, Пасічного, Кулика,.  Фабрикуючи проти них справу, за допомогою тортур і катувань змушували дати свідчення про їхню причетність до вбивства мера О.Бабаєва та проти «замовника» вбивства, засновника та власника телекомпанії «Візит» О.Мельника.

Десь зникали зі справи свідчення дружини О.Бабаєва та його доньки про те, що той ніколи не згадував про О.Мельника як винуватця вбивства судді О.Лободенка, а постійно звинувачував у цьому тодішнього голову Полтавської облдержадміністрації.

Натомість 4 вересня2014 р. міністром внутрішніх справ А.Аваковим та його радником З.Шкіряком було оголошено про те, що «замовником» і організатором вбивства міського голови є Олександр Мельник, ще до його арешту та початку суду над ним. Це була «вказівка» президента Порошенка прокуратурі та суддям щодо їхньої подальшої діяльності у цій справі. Згодом О.Мельнику припишуть ще й вбивство судді О.Лободенка. Водночас зі справи зникають цінні свідчення про причетність до вбивства партнера Бабаєва по бізнесу Є.Холода. Так, О.Бабаєв чимало перехопив під себе підприємств міста, чим налаштував проти себе мафіозних посадовців

Він був надто амбіційним.

Мав задум перетворити Кременчук на справжнє європейське місто і чимало зробив для цього, витісняючи мафіозні структури. Цим став на заваді бандитським угрупуванням. Його політичні погляди не були сталими, вони змінювалися в залежності від кон’юнктури, а тому важко визначити його як проукраїнського політика.

В цій справі чітко позначилися діяння мафіозних угрупувань на чолі з вищим керівництвом та політичне спрямування. Як підтвердження є втручання в справу створеної олігархами партії «Прості люди», очолюваної депутатом Верховної Ради С.Капліним, коли суд замінив запобіжний захід утримання під вартою в СІЗО на домашній арешт. Відразу ж О.Мельник знову опинився в СІЗО. Зрозумілою стає роль нинішнього антинародного, антиукраїнського державного керівництва.

7 років продовжується «розслідування» резонансних вбивств і скількиж мордують засновника та власника телекомпанії «Візит» О.Мельника.

Стосовно самого терористичного акту, то сумнівів немає щодо причетності до нього спецслужб РФ, з подачі та за участі яких відбуваються розправи над активістами, захисниками-добровольцями та волонтерами, а зрештою продовжується війна на знищення українського народу.

В наших руках знаходиться доля цієї злочинної влади. З нашою допомогою вони прийшли до влади і ніхто нам не допоможе рятуватися від цих злочинців, крім нас самих.

Не треба «наступати на граблі» в черговий раз і робити їм послуги. Без нашої підтримки вони стануть недієздатними.

Такою ж мірою це стосується і Кременчука як частини цілого. Понад усе люди «п’ятої колони» нашого міста бояться правди, тому їх треба товкти писком як шкодливих цуценят в їхні «екскременти» брехні. Лише у такий спосіб ми змусимо їх поважати величну історію українського народу та історію Кременчука, яка налічує понад дві тисячі років.

30 років святкуємо здобуття Україною незалежності, а частина мешканців Кременчука продовжують жити в Радянському Союзі. Тож треба їм нагадати про неупереджене наше минуле, щоб Кременчуцький краєзнавчий музей став українським і в ньому висвітлювалася б правдива, без купюр, історія. Щоб закінчилася проросійська, вкрита коростою брехні, історіографія, а її замінила б правда:

  • Про далекі часи Трипілля.
  • Про часи могутньої держави Київської Русі.
  • Про визвольні змагання українського народу.
  • Про часи козаччину, коли Кременчук 400 років був козацькою фортецею.
  • Про часи поневолення.
  • Та про часи страшного Голодомору-Геноциду, про які ми ведемо зараз мову.

 

ДАЛІ БУДЕ

Анатолій Суковач, історик

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись

Авторизация