Please enable JavaScript!
Bitte aktiviere JavaScript!
S'il vous plaît activer JavaScript!
Por favor,activa el JavaScript!
antiblock.org

Новини з 1996 року

Епоха правління Катерини ІІ в історії України

А.Суковач 20 січня 2021 Iсторiя 8940 0

Поступки в управлінні Лівобережним Гетьманатом Єлизаветою Петрівною на деякий час загальмували процес ліквідації Козацької республіки - Гетьманату.

Ця «відлига» певною мірою позначилась на внутрішньополітичних і економічних відносинах, що призвело до загального розвитку.

Це була видима сторона її діяльності. Існувала й інша сторона – це стосувалось загальної політики, започаткованої Петром І, якій неухильно підкорювалися усі його послідовники.

«Прорубавши вікно в Європу», Петро І вивів Росію на береги Балтійського моря, взявши під контроль землі Прибалтики, Польщі і Правобережної України.

Тепер основним завданням було підкорення південних земель для виходу до берегів Чорного моря.

Більшу частину доходів від феодальної економіки Росія, протягом усього свого існування, витрачала на збройні сили, перебуваючи в постійних війнах.

Тогочасна економіка Росії не в змозі була наповнити казну, - потрібно було залучити увесь потенціал Гетьманату-України, а для цього треба дати деяку свободу розвитку ведення її господарства.

А для ведення війни на південних землях необхідною була козацька допомога, і тільки за самоврядування, бо за іншими правилами віддача буде неефективною.

Ці фактори змушували керівництво імперії, починаючи з Петра І, йти на деякі поступки в управлінні Гетьманатом.

Єлизавета Петрівна була винятком по відношенню до Гетьманату-України в своєму щирому ставленні, в своїх діях.

Решта правителів поводилися так, як вимагала сувора реальність. Це стосувалось і всієї плеяди іноземних, за походженням, правителів, зведених на престол внаслідок двірцевих переворотів.

Ось тому і скасовувалось, тимчасово, російське адміністрування -Малоросійська колегія. При цьому наступ на права і свободи Козацької республіки продовжувався повномасштабно. Про це виразно нам свідчить підготовка до війни з Туреччиною 1735-1739 рр.

Створення Новоросії

Історія виникнення цього словосполучення – це історія продовження цілеспрямованої загарбницької політики Росії.

Включивши Лівобережну Україну до складу імперії, царизм готується до наступу на південні землі. Для цього з 1731 по 1741 рр. будується оборонне укріплення Українська лінія. Скоріше – це початок створення плацдарму.

Одним із основних пунктів плацдарму стає Кременчук.

Чому саме Кременчук?

- Мав добре розвинену інфраструктуру.

- Був, здавна, на перетині усіх шляхів.

- На той час був крайнім південним пунктом.

- До того часу Кременчук вже мав постійну переправу у вигляді наплавного мосту через Дніпро.

Це був перший етап створення нової територіально-адміністративної одиниці під назвою НОВОРОСІЯ.

Створивши, за рахунок наших земель, Великоросію, і наділивши землі Русі-України назвою МАЛОРОСІЯ, Російська імперія створила нові губернії.

Другим, основним, етапом створення Новоросії була поява нових адміністративно-територіальних одиниць – НОВОЇ СЕРБІЇ і СЛОВ’ЯНОСЕРБІЇ.

Вони створювалися вздовж Української лінії.

ЧОМУ СЕРБІЯ і ЧОМУ СЕРБИ? Коротка історична довідка.

Серби за своїм етнічним походженням не були однорідними. Частина з них були СЛОВ’ЯНАМИ, які розселилися на Балканах. Друга частина – ІРАНСЬКОГО походження – САРМАТИ – кочові войовничі племена, які заселяли обширні простори Євроазії від Уральських гір до Дунаю.

Під тиском гунів відкочували на захід до Балкан.

Російська історіографія стверджує, що сармати були слов’янами, а оскільки серби – одна з гілок сарматів, то і виник зв’язок спорідненості Росії та Сербії. За твердженням сучасних російських політиків, зараз Сербія є частиною Росії на Балканах.

Так от, сармато-серби  дісталися до Балкан, і асимілювалися з місцевими слов’янськими племенами, витіснивши колишніх жителів -ілірійців, кельтів, греків і римлян – в міста на побережжі та в гори.

Протягом стародавньої, середньовічної, нової історії у сербів основним заняттям була охорона кордонів. Для цього вони наймались до держав-імперій, починаючи з Риму. На початку 18 ст. серби охороняли кордони Габсбургів від Османської імперії. Це були військові поселення зі своєю автономією.

За проєктом 1747 р. землі по Дунаю, Тисі і Марошу мали бути віддані угорським прикордонникам, а серби мали перетворитися на простих селян.

Цей проєкт викликав велике незадоволення серед сербів, а Росія скористалась цим.

У 1751 р. до російського уряду звернувся полковник австрійської служби Іван Хорват з проханням про дозвіл сербам оселитися, на той час, на землях Російської імперії.

13 липня 1751 р. Єлизаветою Петрівною було оголошено, що «скільки б з сербського народу в Російську імперію перейти не побажало, всі вони як єдиновірці в службу і підданство ухвалені будуть».

З переселенців передбачалося створити гусарські і піхотні полки.

Ці з’єднання мали охороняти кордони Російської імперії від турків і татар, а також бути застереженням заселенню цих земель українцями з Гетьманщини.

Виникає перша адміністративно-територіальна одиниця з поселенців НОВА СЕРБІЯ.

Для захисту новосербських поселень з півдня у 1754-1757 рр. було відбудовано фортецю Святої Єлизавети. Говорю відбудовано, бо тут ще з кінця І тис. до н.е. існувала фортеця-столиця одного зі скіфських племен.

У другій половині 18 ст. тут було засновано м. Єлисаветград (Кропивницький).

Новосербські полки складалися з 20 рот, які мали поселення, укріплені шанцями, що згодом розрослися в села і міста.

Деякі населені пункти Кіровоградської області досі зберегли, у повсякденному вжитку, старі ротні назви: П’ята Рота (Кальниболото), Восьма Рота (Мартоноша), Дев’ята Рота (Панчеве) тощо.

Не на порожньому місці виникали ці військові сербські поселення.

Сотні років тут існували заможні села, хутори та козацькі зимівники. Сотні і тисячі сімей, в одночасі, було виселино з їхніх домівок на голі необжиті місця у південному напрямку.

Вздовж Української лінії, за рахунок сербських переселенців, виникає ще одна адміністративно-територіальна військово-поселенська одиниця СЛОВ'ЯНОСЕРБІЯ.

Вона пролягла на Лівобережжі вздовж Української лінії – частина сучасної території Луганської, Донецької, Харківської та Полтавської областей. Адміністративний центр - Бахмут.

Історія заселення Слов'яносербії пов'язана з появою в 16 ст. на території між р. Луганка та р. Сіверський Дінець сторожових постів запорізького козацтва, а згодом з'явилися козацькі хутори і паланки (села).

Утворення сербських поселень відбувалося аналогічно Новій Сербії – з виселенням старожителів.

Комплектування нерегулярних полків відбувалося за рахунок сербів, македонців, боснійців, угорців. Їх називали слов'яносербами, українців зі слобожанщини записували «слов'янами».

Як у Новій Сербії так і в Слов'яносербії переселенці мали величезні пільги. Для облаштування виділялись гроші, худоба, реманент, будматеріали. Колоністи-іноземці одержували в довічне володіння землю, пенсію, а також право і пільги на торгівлю і підприємництво. А загалом ці військові поселення мали статус автономії.

Українці нічого з цього переліку не мали.

Командний склад був, в основному, сербським.

Одержавши землю і маючи величезні пільги і автономію, іноземні поселенці не мали бажання бути підлеглими військовими.

Почалися конфлікти з російською адміністрацією і військовим керівництвом.

За конфліктами почалися реорганізації, які закінчилися включенням Нової Сербії і Слов'яносербії до складу, утвореної указом від 22 березня 1764р., Новоросійської губернії, канцелярія якої до 26 березня 1765 р. знаходилась у фортеці Святої Єлизавети. 26.03.1765 р. губернську канцелярію було переведено до Кременчука, оскільки старовинне місто мало розвинену інфраструктуру і вигідне місцезнаходження. 06.04.1765р. Кременчук стає центром Новоросійської губернії.

Створено ще одну російську губернію за рахунок українських земель.

У самій назві-словосполученні – Новоросія - чітко визначено, чия ця земля і хто її господар.

Зробимо коротенькі висновки.

- Утворення військових поселень з сербських поселенців, в плані економічного обгрунтування, не витримує елементарної логіки, бо державі це коштувало в сотні разів більше, аніж українські козацькі поселення.

- В політичному значенні також нелогічно утворювати конфліктну ситуацію, зганяючи старожителів з їх обжитих земель для військового поселення з величезними пільгами та ще й автономією.

Абсурд? Не зовсім.

Основне завдання – знищення української нації і її військової еліти, -козацтва, - неухильно виконувалось, хоч це і нагадувало відому приказку «не рубай гілку, на якій сидиш». Тут на допомогу прийде спроба Ф.Тютчева визначитись стосовно Росії:

«Умом Россию не понять,

аршином общим не измерить.

У ней особенная стать –

В Россию можно только верить»

Півтора століття суперечки відносно цих рядків не вщухають.

Не маємо зрозумілої відповіді на всі питання, пояснення тих чи інших подій та рішень.

Але ж якась послідовність і постійність існує в формах і методах правління державою, народом?

Аналізуючи державний устрій, починаючи з ханів-князів, бачимо абсолютну, необмежену владу, яка заснована на ЯСАХ Чингісхана, без будь-якої ознаки народовладдя.

Так відбувалося до часів правління Петра І.

Щось змінилось після нього?

Небагато.

Поріднившись зі збіднілими європейськими дворами (німецькими), династія поповнилась іноземним вливанням.

            Відбулись якісь зміни в житті імперії?

В питаннях внутрішньої і зовнішньої політики перемін не відбулося. Росія продовжувала жити за своїми правилами. Тут доречно нагадати про походження династій.

  • Ми вже знаємо,  що династію Рюриковичів ніяк не могли заснувати нащадки Чингісхана – це лише плоди історіографії Катерини ІІ.
  • А щодо династії Романових? Біологічно вона була нетривкою і декілька разів переривалась. Наведу дуже яскравий приклад: династія Романових перервалась на Петрі ІІІ. Син Катерини Павло – син не Петра ІІІ, а графа Салтикова.

Не могла царствена Єлизавета спокійно дивитися, як її невістка порушує сімейні обов’язки, а тому примусила понести від графа Салтикова.

Та продовжимо історію нищення України.

            Завершився етап створення Новоросії. Заслуги Катерини ІІ в її створенні  не було. Увесь процес підготовки і завершення відбувся до приходу її до влади.

Завершальний етап знищення Гетьманату і Запорізької Січі

            Катерина ІІ була палкою послідовницею Петра І в питаннях управління імперією.

            Прихильниця системи освіченого абсолютизму, цариця вважала, що будь-які автономні формування в країні заважають раціоналізації управління, ухваленню універсальних законів, ефективній колонізації територій.

            В Гетьманаті, в українській козаччині вона вбачала пряму загрозу для Російської імперії.

            Першими кроками її була таємна інструкція у 1763 р. генерал-прокуророві Сенату, де передбачається скасування Гетьманства і створення адміністративного органу, залежного від царського уряду.

            Не минуло й року і 10 листопада 1764 р. з’являється указ Катерини ІІ про скасування Гетьманства.

            Замість гетьманського правління на Лівобережжі було створено ІІ Малоросійську колегію на чолі з генерал-губернатором графом П.Рум’янцевим.

  • Це означало кінець козацької автономії і закріпачення не лише селян, а й козаків.
  • Лишилися автономії і землі Слобідської України. Тепер це була Слобідсько-Українська губернія, до складу якої увійшло 5 провінцій: Харківська, Ізюмська, Охтирська, Острозька та Сумська (це були козацькі полки). Центром губернії став Харків.

Картина правління Катериною ІІ була б неповною, якби ми коротко не оглянули політичні події, які відбувалися на Правобережній Україні.

Правобережна Україна

            У другій половині XVII ст., після Хмельниччини, розділивши ослаблену Козацьку республіку на дві частини, бо ще не в змозі була протистояти       Речі Посполитій і Туреччині, Росія не випускала з-під свого впливу Правобережну Україну.

            Після того, як Петро І, «прорубавши вікно в Європу», взяв під контроль південно-східну частину Прибалтики та побудував на болотистих  місцях Неви та Ладоги укріплення та військові бази, закріпивши всі ці здобутки побудовою Санкт-Петербургу, вплив на Польщу посилився.

            Тому всі події, які відбувалися на Правобережній Україні, були під контролем і впливом російського царя.

            Більшість цих подій, так чи інакше, використовувалися царизмом на свою користь, спрямовуючи їх в потрібне русло.

            Основним протиріччям між польською шляхтою і українським населенням Правобережжя зоставалось неймовірно жорстоке гноблення і насильне окатоличування православного люду та знищення козацтва.

            В першій половині XVIII ст. вибухає повстання під назвою ГАЙДАМАЧЧИНА, яке з короткими перервами продовжувалося майже 90 років.

Цю ситуацію добре використовувала Росія в своїх цілях.

            Всіляко підтримуючи православних українців в їх боротьбі проти польського гноблення, російська влада обіцяла підтримку, поширювалися чутки про введення військ для захисту населення та т.і. Ходили серед населення агенти з провокативними закликами: «Дано волю грабувати та вбивати жидів та ляхів».

            У 1760-х рр. народні виступи набули широкої форми. Окремі загони почали об’єднуватися, а очолили їх козацькі ватажки.

            Ці повстання увійшли в історію як друга Хмельниччина.

           Уже в травні-червні 1768 р. загони А.Журби, М.Швачки, І.Бондаренка, М.Москаленка оволоділи майже всім Правобережжям. Тільки Білу Церкву не захопили повстанці, оскільки там стояв військовий російський гарнізон. Загони під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти оволоділи у 1768 р. м.Умань, Богуславом, Лисянцями, Манківцями та ще десятком містечок та сіл. Нищились католицькі, уніатські та василіанські храми, а священнослужителів знищували або передавали православним священнослужителям.

            Нагадаю, що Українську Православну церкву повністю приєднано, на той час, до Російської Православної церкви.

            Почалася жахлива різанина. Нищили не тільки католицьких священнослужителів, а також євреїв від малого до старого.

            І тут чітко простежується вплив російських церковних ієрархів на хід повстанського руху. Використовувались і українські священнослужителі – ідеологічні натхненники боротьби з католицизмом.

            В ході Гайдамаччини-Коліївщини було винищено до 300 тис. католиків і євреїв. В цій жахливій трагедії особливе місце посідає м. Умань.

            Не обійшлося і тут без російського впливу, бо саме російські агенти поширювали серед гайдамаків заклики: «різати всіх,  хто не бажає бути православними».

            Стосовно євреїв, то нагадаю, що на той час уже діяв указ Катерини ІІ від 1765 р. про «черту оседлости» - гетто-резервацію. Згідно цього указу євреям не дозволялось оселятись за межею 15 губерній західної частини Російської імперії.

            Якраз після «Уманських подій» сотні католицьких та уніатських священиків та ченців протягом 1772-1773 рр. перебували в російських в’язницях Бердичева, Білої Церкви, Умані.

            Після Уманських подій священики на Правобережжі залишили свої парафії, а їх місце зайняли російські священики.

            Гайдамацький рух набув розмаху – він переріс в Коліївщину, перекинувшись на Лівобережжя, а звідти і на територію Росії. В цей час вибухнула селянська війна під проводом О.Пугачова проти запровадження Катериною ІІ кріпацтва. В загонах Пугачова було чимало вихідців з Лівобережжя, Слобожанщини, запорізьких козаків.

            Зважаючи на ці обставини, Росія ввела свої війська в Правобережну Україну для ліквідації Гайдамаччини.

            З цього часу Росія вважається «жандармом Європи». Потім буде Альпійський похід О.Суворова, а за ним придушення польського повстання тим же О.Суворовим та інші жандармські дії катерининського правління.

            Ввівши війська на Правобережжя, Росія жорстоко розправлялась з гайдамаками – їх вішали, підтягували на стовпи, чіпляли ребром на гак, тощо. Командир донських козаків полковник Гур’єв запросив повстанців та їх отаманів на перемовини і заарештував їх під час бенкету. 200 затриманих повісили. І.Гонту, після двох днів катувань, стратили, а М.Залізняка відправили до Нерченська, де його слід загубився.

            Тут є необхідність зробити короткі висновки:

  • Гайдамаччина-Коліївщина була найрадикальнішим проявом соціально-релігійного протесту проти перетворення українців на позбавлену будь-яких прав пригноблену СЕЛЯНСЬКУ націю, а православної релігії –  на другорядну й зневажену.

Ще один висновок треба зробити з епохи започаткованою Петром І і продовженою Катериною ІІ

  • Належність Правобережжя до Католицької Польщі, а Лівобережжя до ортодоксальної Російської Православної церкви призвела до деградації національного, культурного, економічного життя, до неминучої провінціалізації української еліти.
  • Таке становище принципово не змінилось, коли, в результаті трьох поділів Речі Посполитої, Правобережжя у 1772, 1793, 1795 рр. відійшло до Російської імперії.

Тут лише посилилася бюрократична централізація управління, прагнення викорінити національний дух під виглядом боротьби з сепаратизмом.

Продовження колонізації південних земель України

            Одним з основних завдань, які стояли перед царською Росією, було підкорення земель Північного Причорномор’я і Кримського півострова для здобуття виходу в Чорне море. Для цього Росія ще в кінці 1730-х років почала війну з Туреччиною.

            Важко передбачити, скільки б довелося воювати, якби не досягнення коаліції Англії і Франції в боротьбі з Туреччиною.

            Маючи могутній флот, коаліція вже мала право проходу через Босфор і Дарданели, а тому мала контроль над акваторією Чорного і Азовського морів.

            Ось чому, в результаті Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774р., під тиском Англії і Франції, Туреччина змушена була відмовитись від  васалітету над Кримом. Крим став незалежним, а Росія цим скористалась і ввела в Крим свої війська.

            Кримське ханство опротестувало ці дії і закликало Туреччину знову взяти Крим до свого складу.

            Під тиском Англії і Франції у 1779 р. на Айнали-Кавакській мирній конференції було оголошено про незалежність Кримського ханства і про вивід російських військ.

            А у 1783 р., після чергової перемоги над Туреччиною, статті, які стосувалися незалежності Криму, було анульовано, а Кримське ханство було нахабно приєднано до Російської імперії.

            З того часу Росія переслідує кримських татар і всіляко намагається позбутися їх.

            Значення Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р. для Росії:

  • Саме цей договір започаткував процес приєднання до Російської імперії територій Північного Причорномор’я, Кубані і приморських областей Грузії, завершившись у 1810 р. приєднанням Бессарабії і завоюванням Грузії.
  • Для Росії цей договір забезпечив привілеї торгівельним кораблям нарівні з Францією і Англією.
  • За Росією визнається право заступництва за християн в Дунайських князівствах.
  • А ще Росія здобула право мати свій флот військовий на Чорному і Азовському морях і право проходу через Босфор і Дарданели.

          Щодо України – маємо протилежне значення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р.

  • Поки була загроза для Росії з боку Кримського ханства від постійних набігів – була потрібна Запорізька Січ.

           Кримське ханство після приєднання Криму перестало існувати.

            Місію з приєднанням до Росії південних земель України було завершено, тепер козацтво становило загрозу імперії.

Запорізька Січ була уже в лещатах російських військ.

Г.Потьомкін поступово скорочував виплату січовикам грошового утримання, яке осідало в його кишенях.

            А з серпня 1775 р. Катерина ІІ видала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі.

            Сам процес відбувався, як завжди, підступно і підло.

           Наприкінці травня 1775 р. командувач армії південного напряму серб генерал П.Текелі захопив усі паланки (села) й свободи навколо Запоріжжя. Потім його 20-тисячний корпус оточив Січ. Річ в тім, що склад Запорізької Січі в цей час дуже скоротився в зв’язку з відлученням запорожців до своїх господарств.

На наполегливу вимогу архімандрита В.Сокольського 3 тис. січовиків здалися, щоб «не проливати православну кров».

            Царська влада конфіскувала запорізьку казну – 400 тис. золотом, 20 гармат, архів, а донські козаки розрубали на частини іконостас січової церкви, оздоблений золотом, сріблом і коштовним камінням.

            Наступного року кошового отамана П.Калнишевського (йому виповнилося 85 років), писаря І.Глобу, суддю П.Головатого та інших козацьких старшин було заарештовано.

            За наказом Катерини ІІ кошового П.Калнишевського вислали на Соловецькі             острови, де, по суті, замурували в келії (кам’яний мішок). Там він просидів 28 років. Був звільнений за наказом Олександра І у 1801 р. але, за власним бажанням, залишився у монастирі і за 2 роки, у віці 113 років, помер.

            Тут доречно буде сказати, що Запоріжжя не могло вижити у складі уніфікованої структури імперії. Адже воно мало нетипові для Росії форми господарювання, непідконтрольне урядові населення, яке мешкало в 5769 зимівниках. Тому з 1780 р. російська влада методично знищувала зимівники, хутори, паланки. Після знищення цих господарств Південь України багато в чому став нагадувати колишнє «Дике поле». Згодом російському урядові довелося витратити величезні кошти, аби заселити й колонізувати край.

            Для імперії ліквідація Запорізької Січі мала ще одне велике значення:

після ліквідації імперські структури могли не побоюватися втечі селян на прилеглу до Січі територію.

3 травня 1783 р. Катерина ІІ видала указ про повну заборону переходу селян з місця на місце, тобто повністю запроваджено кріпосне право. Кріпак стає безправною людиною. Його можна продати, обміняти, бити до смерті. Катериною ІІ запроваджено рабство – це ще одне її досягнення.

Продовження розширення володінь імперії

Загарбавши Крим, перетворивши Кримське ханство в Таврійську область, Росія має всі привілеї на Чорному морі нарівні з Англією, Францією та Туреччиною.

Щоб в подальшому мати змогу впливати на події Північного Причорномор’я і розширювати територію імперії – потрібен флот.

Щоб побудувати верфі на порожньому місці потрібно заселити землі, щоб була змога забезпечити ці території робочою силою та продовольством і підготувати необхідну інфраструктуру.

Для цього потрібен час і величезні кошти. Часу не було, а кошти, зібрані з населення України, були наявні.

Нелегку справу заселення південних земель, які спустошила сама Росія, побудови портів і верф було доручено фавориту Катерини ІІ – авантюристу і казнокраду Г.Потьомкіну.

За фантастично короткий час Г.Потьомкін вирішив цю проблему.

На допомогу, в котрий раз, прийшов Кременчук, з його розвиненою, як на той час, структурою.

В Кременчуці вже було закладено верфі ще під час війни з Туреччиною 1735-1739 рр. Це були верфі для побудови гребного флоту.

За короткий термін було побудовано кілька сотень гребних кораблів, половину з яких складали козацькі «чайки»(!)

Кременчуцькі верфі було розширено і модифіковано, бо потрібні були сучасні морські парусні судна. Для цього запросили грецьких кораблебудівників.

Понад сотню ФРЕГАТІВ було побудовано на Кременчуцькій верфі.

Та не лише судна виготовлялись в Кременчуці. Вироблялась зброя і боєзапаси.

Все, виготовлене в Кременчуці, відправлялося в Херсон, де ніяк не могли розпочати будівництво судноверф найняті, за великі кошти, грецькі спеціалісти - досвідчені корабели.

Якщо з побудовою суден, в якійсь мірі, вдалося вирішити проблему, то заселення спустошених земель, які стали «диким полем», могло б розтягнутись на десятки років.

Та великий «ілюзіоніст» Г.Потьомкін вирішив це питання за 2 роки.

В кінці 1786 р. він доповів імператриці про закінчення грандіозних робіт.

Навесні 1787 р. почалася знаменита подорож Катерини ІІ до Таврії.

Чим знаменита ця подорож?

  • Це був грандіозний спектакль. В ньому брало участь десятки тисяч людей на всьому шляху.
  • Декілька театральних труп різноманітного жанру знаходились в складі самої валки. Обабіч дороги і  берегами Дніпра тисячі людей створювали образи щасливих, заможних людей імперії, яку створила Катерина ІІ.
  • Не лише актори та простолюдини були задіяні в цьому дійстві.

З «благородних дружин та доньок балаклавських греків» було створено так звану «Амазонську роту» - кінний ескадрон зі 100 жінок під проводом О.Сарандакі-Шидянської, що гарцював на баских конях в одязі міфічних амазонок, відігравав роль почесного почту цариці.

  • В складі почесних гостей знаходились запрошені представники майже всіх європейських дворів, відомі філософи, письменники, поети – їх було понад тисячу.

На шляху цього поїзду в маршрутному плані відігравав велику роль Кременчук, як найпівденніше велике місто.

Для продовження театрального дійства «режисер» Г.Потьомкін за короткий термін побудував палац для імператриці та декілька готелів для гостей.

11.05.1787 р. зібрані в Кременчуці купці, поміщики та інша знать зустрічали матінку-імператрицю.

Був і грандіозний парад військ під командуванням знаменитого О.Суворова.

Не було проблем за сценарієм на території давно обжитих, багатих областей України.

Складніше стало після Кременчука за течією Дніпра, де було знищено поселення українців і натомість з’явилось «дике поле».

Винахідливий Г.Потьомкін і тут успішно вирішив проблему. На берегах Дніпра, по якому пливла величезна кавалькада суден, виросли нові поселення. В історію вони увійшли під промовистою назвою «Потёмкинские деревни». Будинки були дерев’яними – швидко збиралися і розбиралися для переміщення.

За сценарієм, в деяких місцях Катерина ІІ зі своїм оточенням виходила на берег подивитися на заможне, щасливе життя поселенців. Щоразу вони бачили умебльовані будинки і смажену курку на столі.

Все було непереконливо і неймовірно, але нікого це не бентежило.

Катерина в такий спосіб продемонструвала свою велич і бажання бути просвіченою керівницею великої імперії.

Загалом її життя і діяльність – роздвоєність.

Вона розривалась між бажанням «здаватися» просвіченою правителькою в листуванні з Вольтером і небажанням «бути», для цього довелось би відмовитися і від кріпацтва-рабства, і від фаворитів.

Роздвоєність породила в ній подвійну мораль – робити одне, а думати інше, тобто бажане видавати за дійсне.

Це добре прижилося в комуністичній ідеології за радянських часів.

На цьому не закінчуються заслуги Катерини ІІ.

Вона є родоначальником «особливої» російської історіографії.

Започаткували її московити, «відхрестившись» від свого татарського походження.

Петро І своїм наказом з Московії зробив Росію.

Катерина ІІ вирішила історично обґрунтувати походження Росії.

Для цього вона запросила німецьких науковців, створила з них комісію і поставила перед нею завдання – написати історію Росії за норманською теорією.

В комісію не були включені тогочасні російські науковці на чолі з М.В.Ломоносовим. Навіть їхні погляди на історію не брались до уваги, оскільки не співпадали з норманською теорією.

Щоб якось пов’язати походження Російської держави з історією слов’янської Київської Русі, Катерина ІІ запросила до написання історії Росії видатного російського романіста Н.М.Карамзіна.

Він написав цю історію в 12 томах, і треба віддати йому належне, що в його праці з’явився сумнів відносно норманського походження держави і слов’янського походження народів Росії.

Але фальсифікація вдалася і прижилась в Російській історіографії.

З того часу сфальшована російська історія стала законною і офіційною, а інші погляди на історію – ворожі.

Ця катерининська історіографія слугувала і слугує для внутрішньоросійського споживання.

Правду кажучи, є частина людей в Україні, так званих «патріотів», які всіляко підтримують і пропагують російську історіографію.

Як сприймають в світі цю фальш?

«Батько» наукового комунізму Карл Маркс (Леві Мордухай) в своїй праці «Секретна дипломатія» писав:

«…Не було ніяких інших Русь. Була одна Русь, а всі інші – вигадки імперські…Народження Московії – це продовження історії татар.

…Тільки на початку XVII ст. московські царі почали…Петро І і Катерина ІІ нахабно присвоїли історію та назву Русь…Вони стали «збирачами» руських земель!!!».

К.Маркс був відомим шовіністом, і слов’ян називав відпрацьованим матеріалом, який потрібно викинути на смітник історії, а тому його висловлювання були щирими і відвертими.

В наш час з’явився ще один фанатичний диктатор, який вирішив продовжити справу «збирання» руських земель, а для цього ллє кров українців.

Далі буде

А.Суковач, історик

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись