«Геніальний і скромний»: письменника, бійця АТО у Кременчуці зустріли в теплій атмосфері та з жартами

На День Святого Миколая, 19 грудня, у філії №2 бібліотеки на вул. Соборній пройшла творча зустріч з українським письменником, фотохудожником та бійцем добровольчого батальйону «Полтава» Віталієм Запекою.

До війни Віталій був фотохудожником та входив у топ-100 фотографів України за версією сайту photographers.ua. Але в зоні АТО в ньому прокинувся талант письменника. За кілька років з-під пера автора встигло вийти декілька книг. До бібліотеки він прийшов із «Цуциком», «Абсурдом» та книжкою «Герої, херої та не дуже». У них Віталій описував реальні, часто кумедні ситуації.

Роман «Цуцик», який перевидавали вже сім разів, з’явився в голові протягом кількох годин. Письменник вийшов на балкон, скурив пачку цигарок та повернувся до кімнати. Зрозумів – у нього в голові від початку до кінця є готовий сюжет книги. Але через годину, як поставив останню крапку в романі, Віталія почало морозити. Стався емоційний зрив, який пройшов лише через місяць, і навіть лікарі не могли ніяк допомогти. За цей роман автор став лауреатом премії ім. Ірини Вільде.

«Герої, херої та не дуже» – це сатира з гумором. Герої списані як з Віталія, так і з його бойових товаришів.

В інтелектуальному романі «Абсурд» автор розважався, ховаючи за жартами щось серйозне. У нього навіть вийшло передбачити те, що відбувається в нашій державі зараз. Завдяки цій книзі Віталій став лауреатом премії «Воїни світла 2021».

Хоча чоловік став письменником нещодавно, початком його творчого шляху можна вважати дитинство. Все почалася, коли він ледь вивчив літери. Тоді його записали до бібліотеки. 300-350 книжок на рік – це для нього була норма.

Критично почав мислити в п’ятому класі. Розповів, як був не згоден з Енгельсом, за що його вигнали з комсомолу. А потім повернули назад.

У 16 років зранку прокинувся й подумав: «Хочу жити цікаво». Одразу записався у всі дружини, став донором крові, щоб накопичити відгули, і за студентським квитком поїхав з Полтави на Урал. Назбирав на подорож не лише завдяки стипендії, а й тому що ночами підробляв вантажником.

Зі шкільних років вів власний рейтинг найрозумніших та найтупіших людей. На жаль, вчителька української мови, яку він знає понад 50 років, досі впевнено займає одну з найперших сходинок.

Ще у восьмому класі посперечався з другом, хто з них розумніший. Щоб перемогти, Віталій звабив 23-річну секретарку директора, з її допомогою підробив документацію про середню освіту й таким чином вступив одразу на другий курс Київського педінституту іноземних мов. Звісно ж, формально. Але в суперечці переміг.

До лав армії вступив як шифрувальник. Там же й навчився ненавидіти армію. Після «дембеля» свою шинель викинув із вагона.

Уже у 2014 році, коли почалася війна, Віталій прийшов до військкомату, але його просто послали, мовляв, як так, сержант прийшов у офіцерський день і завадив таким поважним панам відпочивати. Тоді пішов до добровольців.

У 47 років потрапив на війну, але з елементами корупції. Проте гроші тут ні до чого. Тоді ще просто фотохудожник, але ще не письменник, «завалив» психологічний тест. Проте провів одну з кращих фотосесій психологині, а вона сказала начальнику добробату, що так добре, як Віталій, тест не складав ніхто.

На війні було немало смішного. Наприклад, Віталій розповів, що веселого хлопця, який підіймає дух, тил обміняв фронту на бензопилу. Сам Віталій під час вилазок на війні ніколи не брав із собою зброю, щоб зайвий раз не ставати пріоритетною мішенню для снайпера. Під час тренувань його попросили постріляти в мішені, і тоді жодна з шістьох куль не потрапила навіть «у молоко». Але письменнику поставили п’ятірку зі словами: «У товаришів не влучив, і вже молодець».

«Геніальний і скромний» - так з гумором він каже про два свої єдині недоліки. «Спочатку поясню, як я до цього [до письменництва, - ред.] докотився», - незважаючи на військовий досвід, навіть у повсякденних фразах є нотки гумору. Він хотів подарувати онуці щось на пам’ять і вирішив написати книгу «Полінка». Неочікувано вона сподобалася видавцям, і з одним із них Віталій підписав контракт.

Півтори години пройшли з воєнними та мирними історіями, жартами. В кінці заходу зробили колективне фото та подарували письменнику ляльку Меланки як оберіг від усякої шкоди.