Новини з 1996 року

Зовсім інша історія людини з Радянського Союзу. ФОТО

Ксенія Омельченко 02 грудня 2017 11:15 347 0

Заслужений артист України В'ячеслав Гиндин скромно представляється актором Харківського театру ляльок. Живий і усміхнений навіть після двогодинного спектаклю, він з невгамовним захопленням розповідає про свій театр і про те, що важливо для кожного артиста.

Багато хто називає В'ячеслава «універсальним» - його можна помітити в серіалах, почути в озвучці «Шерлока Холмса» і, звичайно, побачити в драматичних і лялькових постановках. Наприклад, у виставі «Homo Soveticus. Американська комедія & радянська трагедія», яку днями побачили кременчужани на сцені Міського Палацу культури, де нам і вдалося поспілкуватися з артистом.

Ідея поставити «HS», за його словами, прийшла в голову спочатку продюсеру Михайлу Бондаренку. Саме він запросив на постановку найбільш затребуваних і талановитих людей сучасного театру з різних міст України.

Наприклад, режисер вистави - Максим Голенко, приїхав із Києва, де він режисує незалежний «Дикий театр». Варто зазначити, що сьогодні Голенко називають найрезультативнішим театральним режисером України - як за якістю постановок, так і за їх кількістю.

Роль героїні Джейн дісталася Ользі Жуковцевій із Дніпра, яка відома за роллю помічниці міністра закордонних справ в серіалі «Слуга народу».

Крім того, грають в епізодичних ролях, придумують і виконують музику для «Homo Soveticus» музиканти харківської групи «SHKLO». Етнічні мотиви, представлені сумішшю електронної музики, віолончелі, барабанів і гітар, надають деякого «трешу» поданням. Але думка про те, що все, що відбувається на сцені, - перфоманс, помилкова. Адже жанр фьюжин, в якому працюють музиканти, дозволяє їм усе, лише щоб отримати необхідний звук.

Тож, це своєрідна антреприза, хоча ні В'ячеслав Гіндін, ні Максим Голенко неохоче використовують це слово, мовляв, заяложене воно поганими постановками, особливо останнім часом.
 


 

Нескладно - цікаво


Порозумітися між собою і повністю перейнятися ідеєю артистам вдалося за 20 днів. За цей час вони не тільки чудово вивчили ролі, а й перевернули початкове трактування п'єси, що приємно здивувало автора п'єси - Віктора Шендеровича.

Від початку сценарист писав цей спектакль для Володимира Етуша, якому зараз уже 95 років, але він продовжує грати в Москві. Яке ж було здивування Шендеровича після прем'єрного показу «Homo Soveticus», поставленого українськими артистами. Виявилося, що це зовсім інша історія, але в той же час вона йому дуже сподобалася.

Різниця між виставами, як не дивно, виникла не через зміни тексту, а через вік артистів, які виконували головні ролі.

Вульф Гольдінер, він же головний герой «HS», у виконанні Етуша показує неможливість майбутнього. Людина, якій уже за 90, усвідомлює, що його життя прожите даремно.

У той же час, Шендерович порівнює недбалий вигляд Гольдінера у виконанні Гіндіна на початку вистави з ракетою, яка вже в польоті відкидає все зайве. Такі незначні деталі й створюють ту саму «можливість майбутнього», якої не було в російському варіанті.

- Мені не потрібно було грати дідуся, не потрібно було долати якісь вікові бар'єри, малювати собі щось, щоб зістарити себе. У нас було завдання - показати, що він не старий, що він просто запущений якийсь напівбомж. Навіть не звертаючи уваги на інтер'єр, ця борода, якісь шматки, ще й цей брудний унітаз. А потім переродження і вихід у світ. Мені це було не складно, а, навпаки, цікаво.

 

 

Коридор для фантазії


Варто відзначити, що «можливість майбутнього» навряд чи була б можлива, якби над спектаклем працював не Максим Голенко. Його неформальний стиль, хоч і дуже акуратно, але все ж проглядається в «HS».

- Ми намагалися не зовсім налякати глядача, щоб люди не розвернулися і пішли. Проте ми намагалися все-таки дотримуватися такого трешевого стилю, який б'є по мізках і витягує жили, - роз'яснив В'ячеслав Гіндін.

Насправді артисти хотіли показати страшні речі лише фоном, на якому відбувається трагікомедійна історія двох людей. Історія, в якій, на перший погляд, дві абсолютно різні людини волею долі зустрічаються, і кожен у чомусь впливає на долю іншого. І ось, в кінці вистави, виходить три крапки.

- Іноді глядачі запитують: «А він помер?» або «Може, вона йому привиділася?» Я думаю, що коли такі питання виникають, значить ми "потрапили в точку", тому що ми цю "точку" тут не ставимо. Ми відпускаємо глядача йти додому і фантазувати. Може, це ангел небесний йому привидівся перед смертю, щоб він міг очиститися? Або це дійсно побутова історія? Ось такі питання і три крапки. Мені, як акторові, дуже цікава така недомовленість, коридор для фантазії глядачів.

Спектакль потрібно бачити


Як не дивно, в постановці, де режисер і артисти з різних міст, В'ячеслав Гіндін брав участь уперше. Його театральна кар'єра почалася в рідному Харкові. Там він і сьогодні грає на сцені Харківського академічного театру ляльок ім. Афанасьєва, чим дуже пишається.

- Уже 10 років наш ляльковий театр очолює Оксана Дмитрієва. Завдяки її роботі в тандемі з художником театру Наталією Денисовою ми сьогодні можемо представляти з абсолютною гордістю і честю нашу країну на будь-якому міжнародному форумі, на найвищому рівні: в Авіньйоні, у США, в Австралії, Канаді, Страсбурзі, Піттсбурзі ...

Що цікаво, театр хоч і ляльковий, але є що подивитися тут і дітям, і дорослим.

- Ми граємо Гоголя, Чехова, Платонова, Шекспіра, Цвєтаєву. Всіх і не згадаєш. Але це великі спектаклі для дорослих глядачів. Крім цього, є й український фольклор. Це прекрасні українські казки в сьогоднішньому, саме сьогоднішньому, не в традиційному "нафталіновому" виконанні. Тут і «Майська ніч», і «Івасик-Телесик». Про театр важко розповідати, це - як я говорив про музику: «Дуже гарна мелодія - її б чути!» Ось спектакль треба побачити!
 



Метри аплодували стоячи

А побачити спектаклі Оксани Дмитрієвої завчасно збираються навіть у Києві. Так, одна з останніх постановок лялькового театру «Уявний хворий» Мольєра зібрала в київському театрі, за словами В'ячеслава Гіндіна, найвимогливішу публіку.

- Мені здалося, що там були всі критики і всі режисери, а все тому, що слава театру Оксани Дмитрієвої випередила приїзд театру. І ви знаєте, коли весь цей величезний зал встає і стоячи аплодує, а там метри, там актори рівня Анатолія Хостікоєва в залі, Наталії Сумської, в залі режисери рівня Дмитра Богомазова, критики рівня Васильєва, Вергеліса. Лариса Кадочникова, актриса, яка знімалася у Параджанова, розумієте? Вона стоячи аплодувала нашій виставі. Ось це на вагу золота насправді.

Звичайно, таке визнання в професійних колах потішило б кожного. В'ячеслав не виняток. Його графік зйомок, дубляжів Голлівудських фільмів, можливо, був би набагато зручнішим, якби він жив у Києві. Але ляльковий театр, яким він став при Оксані Дмитрієвій, багато в чому визначає те, що артист досі живе і працює в рідному Харкові.

Альтернативи не було


До слова, ті тридцять років, які Гіндін вже провів на театральній сцені Харкова, для нього пролетіли непомітно. Іноді в нього складається враження, що ось тільки вчора з інституту прийшов. А було це ще в 1987 році.
Але в той же час, насичене життя і визнання коштували артисту великої роботи над собою і рідкісної цілеспрямованості.


- У мене альтернативи не було - я себе ніким іншим не уявляв. У мене навіть відчуття, що я народився з цією програмою, вже вбудованою. У мене не було «ех, ким мені бути, коли я виросту». Ні. Я ось народився і чітко йшов до мети. Мучився в школі, тому що всі ці фізики, хімії, математики ... Я просто божеволів від жаху! Але одразу все забув, коли пройшов всі іспити.

І дійсно, математика артистам не вірить. А ось кременчужани, здається, повірили. Адже проводжали вони акторів, як і критики, аплодуючи стоячи.

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись