Новини з 1996 року

З гостинцями – до бійців прифронтової зони

Анастасія Лисенко 27 серпня 2015 17:47 874 0

На Донеччину делегація Кременчука вирушила в ніч на День Незалежності України двома «ешелонами». Більш представницький із них – у складі голів Автозаводської та Крюківської райрад Валентина Шафороста та Віктора Бражененка, координатора проекту «Сітка» Міжнародного благодійного фонду «Пульс надії» Ольги Назарової та голови ради отаманів Українського козацтва в Полтавській області Бориса Гонзя – стартував найманим мікроавтобусом «Мерседес» о другій годині. Годиною пізніше відправився особистим «Фольксвагеном» депутат міськради Микола Гвозецький з бізнесменом Петром Бабичем за кермом та автором цих рядків, який напросився в поїздку в ролі кореспондента «ПП».  

- Петро Іванович – водій від Бога! – надійно влаштовуючись на пасажирському сидінні, довірливо пояснив депутат.

Попереду нас чекали п’ятсот із гаком кілометрів довгої дороги, котра мала привести кременчуцьку делегацію до сектора «М» зони антитерористичної операції.

Микола Гвоздецький: «Допомагаю, чим можу»

Для моїх супутників нинішня поїздка в зону АТО була не першою цього року. Спостерігаючи, як збігають під колесами авто перші десятки кілометрів, Микола Гвоздецький неспішно розповідав про відвідування кременчуцьких військовослужбовців в/ч 3059, які несуть нелегку службу під Маріуполем.

- Напередодні Великодня ми завантажили мікроавтобус під зав’язку продуктами харчування і привезли цю гуманітарну допомогу учасникам АТО, - згадує Микола Миколайович. – Закололи кабанчика, мій приятель - господар коптильного міні-цеху - наробив зі свинини безліч делікатесів... Пригостили бійців пасками, крашанками, іншими святковими стравами... Здається, хлопці були задоволені, дякували...

Сховане за випадковими хмарками сонечко все наполегливіше нагадувало про себе, і обрій на сході почав потихеньку сіріти. Мене ж після чотиригодинної їзди тягнуло на сон. Однак за хвилини до сьомої наш «Фольксваген» непомітно торкнувся колесами пригородів Запоріжжя, а згодом виїхав на довжелезну широку центральну магістраль – проспект імені В.І.Леніна, який бере початок від Центрального вокзалу «Запоріжжя-1». Саме він через двадцять-тридцять хвилин їзди (60 км/год) вивів нас тролейбусними тролеями на легендарний ДніпроГЕС. Мої дрімливці як рукою зняло: панорама греблі по-справжньому вражала! Разом з тим підсвідомо створилося і позитивне враження про моє рідне місто: у Кременчуці електротранспорт ходить куди справніше за обласне Запоріжжя!

До речі, відразу за Запоріжжям зустрівся і перший на нашому шляху блокпост. Втім озброєні до зубів вартові – у маскувальних касках, важких бронежилетах, з «калашниками» на грудях – провели наш престижний автомобіль байдужими поглядами.

- Повірте, перевіряти, як слід, вони почнуть після повернення із зони АТО, – зауважив кременчуцький політик.

Перетнувши без зупинки і третій блокпост - перед невеличкою річкою зі скромною назвою Конка, «Фольксваген» загальмував поруч з одним зі стихійних міні-ринків, які зустрічаються на узбіччі дороги кожні два-три кілометри. Колоритний продавець розвішує на саморобних полицях прямо-таки дивовижний, на погляд мешканців Центральної України, виноград. Величезні ягоди «винного фрукту» та його неправдоподібно-величезні грона виглядають справжніми геркулесами у порівнянні зі зморщеними зразками столового винограду Середньої смуги.

Як же не пригостити такою спокусливою ягодою захисників Вітчизни?!

Микола Миколайович розплачується готівкою за найсолодші грона, Петро Іванович вантажить тридцять кілограмів винограду до багажника, а я поспішаю сфотографувати «процес» на згадку.

Кілометрів за п’ять увагу Миколи Гвоздецького привертає імпровізований баштан під наметом, де блищать на сонці смугастими боками величезні херсонські кавуни.

Господар, зрозумівши, що йому неймовірно пощастило на щедрих оптових покупців, без жалю розрізає навпіл перший-ліпший кавун «на пробу». А дізнавшись, кому саме призначений гостинець, без зайвих слів допомагає завантажити до машини сто тридцять кілограмів (більше просто не влазило) своїх кавунчиків: «Нехай Вашим бійцям буде на здоров’я!» - каже.

Помітивши мій подив на його «щедроти», Микола Миколайович пояснює:

- Минулого року добровільно пішов до військкомату, однак через старі болячки до лав армії мене не взяли. Вирішив допомагати військовим, чим зможу...

На останньому рубежі – справжні патріоти Батьківщини

До мети нашої поїздки - блокпосту, який охороняють кременчуцькі бійці Національної гвардії України, ми дісталися близько десятої години. Звідсіля до Маріуполя – рукою подати. «Ми – на останньому рубежі!» - без пафосу скаже згодом командир в/ч 3059 полковник Нацгвардії Олександр Аленін.

Олександр Геннадійович зустрічає Миколу Миколайовича обіймами – видно, що депутату міськради Гвоздецькому тут раді.

Потиснувши руки представницькій групі нашої делегації, яка прибула сюди дещо раніше, ми стаємо учасниками по-військовому скромних святкових урочистостей.

На присвячений Дню Прапора та Дню Незалежності України мітинг вишикувався увесь вільний від нарядів особовий склад підрозділу Нацгвардії.

Прибулі вітають бійців зі святами, командир зачитує наказ начальника Об’єднаного угруповання НГУ в секторі «М», настає черга нагороджень.

«Листи подяки» отримають батьки кременчуцьких хлопців: Іллі Золотарьова, Вадима Лисенка, Олексія Бугайця, Артема Гусєва та Дмитра Дроботуна. Останнім трьом бійцям присвоюється чергове військове звання «Старший солдат». А всі п’ятеро потрапили в зону АТО за власним бажанням.

«Отримав повістку до військкомату, коли потрапив до армії, написав рапорт про бажання служити в зоні АТО», - стисло розповідає старший солдат Олексій Бугаєць (на фото).

Втім одного рапорта військовослужбовця строкової служби для його переведення в зону бойових дій виявилося мало: командування вимагало згоди батьків. «Я вже немаленький, тому можу приймати рішення самостійно!» - заявив батькам Олексій... чим їх і переконав.

Саме за такий патріотизм отримали на урочистому шикуванні свої перші нагороди бійці з Кременчуччини: медаль «За єдність України» - Сергій Казанон, Ігор Гришко, Віталій Музика, Ігор Олійник, Сергій Шведченко, Олександр Лобода, Роман Алфьоров, Євген Красюха, Дмитро Гардаш і Олексій Ілясов; медаль «За оборону Маріуполя» - Оріфжон Чорієв та Ігор Пугач.

Офіцерів в/ч 3059 командування Об’єднаного угруповання НГУ в секторі «М» нагородило грошовими преміями (2000-4000 гривень).

У свою чергу Кременчуцька міська, Автозаводська та Крюківська районні ради нагородили військовослужбовців строкової служби Почесними грамотами. А їхні представники пригостили хлопців гостинцями: наприклад, депутат міськради Микола Гвоздецький, крім згаданих десятків кілограмів винограду та кавунів, привіз на «кременчуцькі» блокпости декілька пральних машинок, величезну маскувальну сітку та багато харчів – томатну пасту, добрячу флягу олії, згущене молоко тощо.

Життя в польових умовах – яке воно?

Милуючись стрункими підтягнутими хлопцями, мимоволі задумуєшся: як можна підтримувати статутний вигляд у польових умовах військової служби? Відповідь проста – завдяки турботі про підлеглих батьків-командирів.

- Звичайно, бліндажі «у три накати», в яких бійці відпочивають, харчуються та проводять вільний час (до речі, разом зі своїми командирами!), хоромами не назвеш, - говорить майор Костянтин Неділя. - Однак мінімум зручностей, як бачите, є: тут і рукомийник під відкритим небом, і схована під землею душова зі справжньою парилкою, і біотуалети, і працюючі від пересувного генератора телевізори, і саморобні спортивні тренажери... Втім запитайте краще солдата. Перьков, до мене!

Старший солдат Ілля Перьков перебуває на блокпості всього третій день, і його погляд на побутові умови, на думку майора, найбільш неупереджений:

- Живеться нормально, навіть романтикою пахне! – каже син співробітниці редакції газети «Програма Плюс» Галини Перькової. – Годують добре, всього вистачає. Волонтери вітамінами балують, - поглядає на кавуни Ілля. – Словом, упевнений, що служитиметься тут добре! Хоча і війна поруч ходить – ночами безпілотники над головами гудуть, вдалині небо від вибухів спалахує...

- Нехай Вам щастить! – прощаємося з офіцерами та бійцями Національної гвардії України. – Повертайтеся додому здоровими та живими!        

Юрій Сіора      

Теги: АТОПідтримка оборони

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись