Новини з 1996 року

Юрій Рибчинський та його молода команда: "У кожного свої береги". ФОТО + ВІДЕО

Ксенія Омельченко 28 жовтня 2017 11:49 267 0

Український поет та драматург, сценарист, народний артист України Юрій Рибчинський уже вдруге виступив перед кременчужанами на сцені ПК "Нафтохімік". Поруч з артистом виступили ще троє відомих творчих особистостей нашої країни - композитор та співак Ніколо Петраш, лідер гурту «12 поверх» Олексій Сагаловський і акторка Вікторія Васалатій. 

Квартету не тільки вдалося підзарядити емоціями зал, але й утримувати повну залу слухачів протягом 3-х годин. Як це було - читайте далі.
 



Серед усіх регалій Юрія Рибчинського (а він, як зазначає Вікіпедія, народний артист України, заслужений діяч мистецтв, 15-разовий лауреат фестивалю «Пісня року», лауреат Гоголівської премії, автор понад трьох тисяч пісень і десяти мюзиклів) є дві, які варті десятків інших. Це — Поет і Громадянин.

Бо попри те, що довгий час тісно співпрацював (та і зараз контакти лишилися) із радянською та російською естрадою, він не лише не став рабом системи, а залишився «законодавцем моди» і «вершителем долі» — з його легкої руки українською заспівали Олександр Малінін, Тамара Гвердцителі, Ірина Алегрова, Лоліта. Бо такі вже пісні в Юрія Рибчинського, які неможливо не співати.

Його пісні “У долі…”, як і “Зелен-клен”, “Скрипка грає”, “Дикі гуси”, співала вся країна. І слід без перебільшення додати - пісні на слова Рибчинського й донині залишаються хітами. 


 

Сам Юрій Рибчинський називає себе «дитям Перемоги». Народився він у повоєнному Києві на Подолі в родині Євгена Івановича Рибчинського.

Родинна легенда розповідає, що ще в 1941-му мама майбутнього поета, полковник медичної служби, врятувала життя бійцеві Рибчинському, а через три роки доля їх знову несподівано звела.

У дитинстві Юрко мало чим відрізнявся від однолітків — пас худобу і ганяв у футбол. Хіба що був більш імпульсивний та мав загострене почуття справедливості. Навчався в художній школі, років десять серйозно займався стрибками з жердиною.

 Про поезію та музику тоді не думав — захоплювався більше театром. 

– Коли я починав писати, а це було десь у класі восьмому, моя мама, яка дуже любила літературу, запитала мене: це серйозно? Я сказав — так. І вона злякалася. Вона сказала: краще б ти займався математикою.

А лякатися було чого - вже через перші вірші Юрій у шкільному віці став, можна сказати, дисидентом.

"Весна идет, она изменчива, она хватается за крайности, она напоминает женщину, с которой ночь была случайностью".

Ці рядки викликали скандал у школі. Педрада не могла зрозуміти, як таке міг собі дозволити написати хлопчисько, комсомолець. Час тоді був інший. Дівчата соромилися навіть тоді, коли, гуляючи по вулиці, хлопці хотіли взяти їх за руку...

Переломним моментом стало знайомство і тісне спілкування з Лесем Танюком, який відкрив для Юрія справжню українську поезію, якої тоді й близько не було в школі. Іншим «знаком долі» стало випадкове знайомство в коридорах Радіокомітету з тоді ще студентом консерваторії Ігорем Покладом. А далі доля їх тісно звела під час служби в армії, коли обоє потрапили до Ансамблю пісні Внутрішніх військ.

Тоді одна за одною з’явилися пісні «Ой летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка», «Тиха вода», «Зелений клен», «Наречена», в яких на фоні новомодних естрадних ритмів чітко відчувався народний мелос.

Він устиг познайомитися і з Володимиром Івасюком, і навіть написати з ним дві пісні — «Кленовий вогонь» та «У долі своя весна». Пізніше кілька пісень Юрій Рибчинський присвятив Володимиру Івасюку — «Минає день, минає ніч», «Скрипка грає», «Пісня пам’яті».

Зараз Юрій Рибчинський пише для "зірок" та дивним чином знаходить усе нові і нові таланти серед молоді. Ось, наприклад, Вікторія Васалатій.
 


 

«Українська Едіт Піаф» – так не втомлюються називати співачку, композитора й акторку Київського національного академічного театру ім. І. Франка Вікторію Васалатій. 

Для артистки знайомство з Юрієм Рибчинським стало переломним. Саме він почув схожість її тембру з голосом Едіт Піаф і відкрив для дівчини її як особистість. Пізніше Юрій Євгенович написав для Вікторії пісню.

Він сказав фразу, яка звучить і в самій п’єсі про Едіт Піаф: "Ти станеш справжньою співачкою тоді, коли для тебе почнуть писати пісні".

На сцені "Нафтохіміка" Вікторія виконала кілька пісень, серед яких  "Гай, зелений гай" та "Верба" , а також вразила увесь зал неймовірним виконанням французької пісні "Non, Je ne regrette rien".

 

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/interview/12128




 

Окремий блок концерту було присвячено темі війни. Поет прочитав вірш «Повернення», написаний ним ще під час першої чеченської війни і який залишається актуальним до цього часу.

Протягом останнього року Юрій Рибчинський написав кілька антивоєнних пісень у співавторстві з Олексієм Сагаловським. Під час виконання Олексієм Сагаловським пісні «Пацан-солдат» багато присутніх у залі глядачів плакали.

Одна з фанаток співака навіть обсипала його пелюстками троянд. Олексію довелося визнати, що так добре  його не приймали ніде.

 


 

Не залишився без квітів і сам Юрій Рибчинський, щоправда, поет відзначив - у Горішніх Плавнях жінки цілуються краще.
 


 

Потім пролунало кілька пісень у виконанні композитора Нікола Петраша.

 

Заспівав і навіть затанцював і Юрій Рибчинський. Поет виконав пісні  "Берега" та "Кукушка" настільки вдало, що присутні вигукували, що він кращий за Малініна, хоч той і молодший. Та як сказав поет, у всіх свої береги. І ті, хто зараз приписують собі цю пісню та переспівують її, навіть не знають, про які береги у пісні йдеться. Для нього ж ця пісня має велику цінність, адже написана вона була на ювілей його друга, якого вже немає з нами.

Завершився концерт спільним виконанням "Віват, Король!". І, що найцікавіше, після такого 3-годинного концерту співали пісню не тільки всі артисти, але й уся зала "Нафтохіміка".

 


 

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись