Новини з 1996 року

Таємниці минулого Кременчука. Про Сталіна і Рабиновича. ФОТО+ВІДЕО

Андрій Рубан 11 квітня 2016 15:28 1948 0

Історія життя Сталіна у Кременчуці, трамвайний Кременчук та хто з кременчужан був на "Титаніку" і лишився живим – про це та іще багато іншого дізналися у суботу ті, хто підтримали прогулянку Кременчуком від ГО “Культурний Діалог”. Цього разу гідом був корінний 84-річний кременчужанин.

 

 

Ніхто з нас не замислювався над тим, хто жив у будинках стародавнього Кременчука до революції та після? Проходячи повз сірі райони міста, складається враження, що Кременчук - таке собі комуністично-індустріальне місце і для туризму не цікаве. Але минулої суботи викладач філософії Євген Дмитрович Бергер розкрив таємниці історичного і дуже цікавого міста, назавжди розвіявши будь-які стереотипи щодо сірого Кременчука.

Розповідаючи про події та історичні постаті, які мешкали у Кременчуці у різні часи і навіть різні століття, Євген Дмитрович дивував з кожною хвилиною все більше своїх слухачів.

 

 

Ми гуляли центром міста понад дві години, і 84-річний кременчужанин не замовкаючи  розповідав щось цікаве. Інформації було так багато, що вистачило б на невеличку книгу.

До революції у Кременчуці курсував трамвай і це було тільки у п’яти містах тодішньої України, а саме: у Києві, Харкові, Одесі, Житомирі та Кременчуці. Так наше місто було єдиним повітовим містом, де  був електротранспорт.

 

 

1 мільйон рублів – саме такий товарообіг був у дореволюційному Кременчуці. Для порівняння: непогана корова коштувала – 8 рублів,  а кінь – 10.

Кременчук до революції вважався центром махоркового виробництва. 8 фабрик, кілометрові черги на вулицях, коли з навколишніх сіл, а то й повітів звозили сировину. У цей час її не встигали переробляти. Одним з перших підприємств, відновлених після  Великої Вітчизняної війни, стала саме махоркова фабрика.

У Кременчук приїздив і жив Сталін. Тоді він не був генсеком і диктатором, але персоною чималою для повітового містечка. Бо приїжджав перевіряти штаб армії, який розміщувався у приміщенні краєзнавчого музею. А жив у будинку відомого купця. Цей будинок зберігся біля школи №20, що на вулиці Радянській.

 

Будинок, де жив Сталін

 

Ця вулиця тоді називалася Лікарська, бо у тому районі жило чимало лікарів. І будівля, де знаходиться «ПолтаваБанк», - будинок одного з них.

Вулиці взагалі тоді прив’язувались до об’єктів, що розташовувались на них. На нинішній вулиці Гагаріна був театр. Ось і Театральна вам. До речі, трупа в Кременчуці була доволі пристойна, тут виступали артисти, відомі на всю імперію. Вже після революції у театр було проблематично потрапити. Квитки роздавали через профспілку – передовикам виробництва. Інші стояли під театром і слухали виставу по радіотрансляції.

Ні для кого не секрет, що Утьосов жив у нашому місті А ось про те, що він міг залишитися тут назавжди, маловідомий факт. Утьосов  закохався у кременчужанку і навіть хотів з нею пов’язати життя. Але  все ж не склалось і він поїхав в Одесу робити кар’єру співака. А тут починав виступати на сцені.

Влаштовувати гучні гулянки на площі Перемоги якось тепер ніяково, знаючи, що прямо поруч з будівлею Кременчуцької мерії колись відбулося поховання людей. Наш екскурсовод розповів про пам’ятник «Бійцям за владу рад».  Він стоїть під мерією. Під ним могила людей, що загинули в роки революції, серед них і 6 дівчат-активісток із махоркової фабрики, які агітували офіцерів-денікінців. Їх розстріляли. Пам'ятник не завжди був таким – у 70-ті роки доставили скульптуру революціонерів. Скульптору позували артисти театрального гуртка з “Кредмашу”.

 

 

 

Під час окупації у роки Другої світової війни у Кременчуці німці відновили службу в головному Успенському соборі. Натомість вони хотіли підірвати костел, де зараз православна церква (вулиця 1905 року). Але цьому завадила одна жінка і випадок. Також Євген Бергер розповів, що жінкам роздавали курей за те, що вони розпалювали вогонь. А євреї, що залишились у місті,  вдень сиділи в підвалі і лише вночі могли потрапляти у житло.

Після війни у Кременчуці знімали кіно і не одне. Один із перших фільмів Василя Шукшина “Два Федори” знімали саме в нашому місті. Майданчик для зйомок знаходився на місці, де зараз  п’ятиповерхівка зі стоматологічною поліклінікою, що на вул. Бутиріна. Але там ще були інші будівлі.

 

 

Остання розповідь під час екскурсії була, мабуть, одна з найцікавіших та яскравих. Євген Бергер розповів, хто з кременчуцьких мільйонерів плавав на “Титаніку”. І ця розповідь була під історичною будівлею на вулиці Чапаєва, неподалік податкової. Наразі у цьому будинку розташований центр метрології та стандартизації, а до революції тут жив махорковий магнат Рабинович, у якого була донька – красуня та ще й вередлива. Покохала бідного шляхтича і край. Довелося магнату їх одружувати. А той гулякою був іще тим.

Слава про нього була не лише у Кременчуці. Чого його понесло в Америку, вже забулося. Та їхав зять Рабиновиича  туди на «Титаніку». Невідомо, як врятувався. Але поїздка в Америку так вплинула на гультяя, що взявся за розум. І навіть влився у справу тестя. А далі? Далі революція. Він з дружиною у Франції. А старий Рабинович, скоріш за все, закінчив життя в підвалах ЧК. Принаймні такі припущення у істориків.

На цьому наша надцікава екскурсія завершилися, усі учасники залишилися задоволені і вирішили вже зустрітися наступної суботи, щоб послухати нові історії від викладача філософії, 84-річного старожила Євгена Бергера.

 

 

 

 

 

Теги: Історія КременчукаКременчук туристичнийКультурний Діалог

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись