Новини з 1996 року

Олександр Глух: «Без сцени я зачах би у павутині сірих буднів і однаковості»

Єлизавета Кравченко 14 січня 2016 14:30 883 0

В Україні за останні кілька років з`явилося багато популярних шоу, які допомагають талановитим людям заявити про себе. Один із таких особистостей - кременчужанин, учасник шоу «Україна має талант», біт-боксер Олександр Глух розповів нам про свою участь у шоу, подальше життя, плани на майбутнє та навіть про особисте. 
Олександр - звичайний кременчужанин, який народився у сім`ї робітників, навчався у Кременчуцькій ЗОШ № 26. Змалечку цікавився поезією, акторською майстерністю та музикою. Талановитій людині реально прокинутися знаменитою, якщо в ній є стільки добра, позитиву й енергії, як у цьому хлопцеві. 
-    Чим ви займалися до біт-боксу і з чого почалося захоплення саме ним? 
-    Я навчався у Кременчуцькій школі № 26 на Молодіжному. Все почалося там. Мої захоплення були різноманітними, від того, наприклад, що я писав якісь віршики на кшталт «лебідь летів, жучок гудів» до участі у шкільній команді КВК - це вже більш серйозно. Мене завжди залучали до всіх шкільних виступів. Я і співав, і розповідав виразно вірші, а потім додався ще бокс. На бокс я ходив уривками. Заважали, напевно, лінощі. Це мій найбільший ворог, з  яким активно борюся. А взагалі я любив сцену, глядачів, мені подобалося заряджати позитивом і це в мені не змінилося за багато років. А біт-бокс виник у моєму житті 8 років тому. Побачив відео в мережі, де хлопець ротом робив такі круті звуки, що я спочатку не повірив, що таке можливо взагалі. Думав, що відео змонтували, але потім знайшов іще, потім іще. Мені настільки сподобалося, що я почав брати он-лайн уроки і з часом дійшов до такого ось рівня. Пам`ятаю час, коли всі мої друзі і батьки дивилися на мене, як на скаженого, коли я бухтів якісь звуки годинами, ніби в мене щось вселилось. Ось можете собі уявити: серед компанії сидить людина і годину бухтить. Мої друзі мене ненавиділи за це, тому я залишався вдома і на дві години зачинявся у кімнаті, щоб потренуватися. А коли через дві години у мене бодай щось виходило, я був сам не свій від щастя.
-    А зараз у компанії вас уже із задоволенням слухають?
-    Насправді є дещо, завдяки чому іноді зі мною соромно йти. Я можу почати співати, особливо люблю на вулицях Києва. Уявіть собі людину, яка співає «Несе Галя воду» на повний голос у метро, наприклад. І в одну мить чоловік 300 дивляться на мене з виразом обличчя: «Ей, ти що, дурень?!» це просто мене заряджає і тому не хвилює, що думають інші.
-    Що спонукало взяти участь у шоу «Україна має талант»?
-    На той час я уже виступав, люди слухали, їм подобалося, деякі знали про мене і часто говорили: іди на «Україна має талант». Шоу тоді набирало популярність, всі стежили за кастингами. Я соромився.  А одного прекрасного дня мені зателефонував київський номер. Я спочатку здивувався, коли взяв слухавку. Чоловічий голос почав пропонувати участь у попередньому кастингу. Першою думкою було: друзі вирішили мене розіграти. Єдине, що змусило повірити у правдивість пропозиції  – чоловік надто грамотно і красиво говорив, мої друзі навряд чи так змогли б круто розмовляти. Я ішов на кастинг із думками про те, що хочу просто з`їздити у Київ, на той час ніколи не був за межами Кременчука. Нічого не очікував від кастингу і в перемогу не те що не вірив, просто я за нею не гнався. 

 


-    Що найцінніше отримали на проекті?
-    Я прийшов туди, як порожнє відро, ні на що не сподівався, відро стоїть, дзеленчить, а навіщо - не знає. А потім тільки наповнився. Потім те приємне відчуття, коли люди говорять тобі: «Ми на тебе дивимось, нам подобається те, що ти робиш, продовжуй» і більше, ніж це, я вже навіть не знаю, що можна було отримати. Я отримав усе, чого хотів: мій жанр став популярнішим серед людей, біт-бокс розвивається серед молоді і це круто. Це все, чого я хочу. 
-    А родина у творчому житті підтримує?
-    Мої батьки - працівники заводу. Вони обоє пропрацювали усе життя на НПЗ, були операторами. Можливо, через це трішки більше мені дозволяли, ніж потрібно, але це мені не нашкодило. Як і інші, могли деколи накричати за мої підліткові лажі, але коли потрібно, завжди вислуховували та підтримували. Особливо моя мама, напевно, для кожного мама – це щось святе, але над моєю завжди кружляв якийсь ореол доброти та розуміння. Вона подарувала мені стільки доброти, що на фоні цього у мене виробилася своя власна думка та сила духу, яка допомагає мені зараз. Вони мене завжди і в усьому підтримують.
-    А як обрали такий псевдонім? Чому саме Big Bro? 
-    Колись була така передача Big Brother – шоу, де людей зачиняли в одній квартирі і вони виконували  якісь завдання. Там була ще така фраза: «Великий Брат стежить за тобою». Я тоді чомусь про це згадав і подумав, що мені як нікому підійде. Я великий і добрий, тому Big  Bro.
-    Чим займаєтеся зараз? Чи виступаєте?
-    Так, звичайно, виступаю, зараз на корпоративах, іноді навіть на весіллях, був випадок, коли брав участь в освідченні в коханні. Колись мене знайшов один хлопець через моїх друзів і попросив допомогти. Він посварився з дівчиною і хотів зробити сюрприз, освідчитися в коханні. Я йому, звичайно, допоміг. Продовжую займатися улюбленою справою та черпаю натхнення у чомусь новому, у мене з`явилося нове захоплення. Це реп. Активно займаюся собою, працюю у студії зі своїми треками. Мені ще багато чому треба вчитися. У майбутньому, сподіваюся, досягну в цьому успіхів. Хочу бути, так би мовити, проповідником свого жанру, нести людям добро і тільки позитивні емоції, тому що люди живуть у такому негативі, особливо зараз. Але я можу їм щось сказати і сподіватися бути почутим людьми. Я, з усією повагою звичайно, не зміг би працювати на заводі, як мої батьки. За короткий проміжок часу я зачах би у павутині сірих буднів і однаковості. Коли уявляю це, мені вже стає не по собі.  Оце одноманітне, сіре тягне мене донизу.
-    Чи є якісь курйози у вашому сценічному житті? Як виходите із незручних ситуацій?
-    Так були, у кожного таке було - і мікрофон вимикався посеред виступу, і взагалі різне бувало. Найяскравіша ситуація з мікрофоном, коли я приблизно хвилину кричав: «Мікрофон не працює! Ей! Увімкніть мікрофон!» А мені у відповідь намагаються сказати: «Та вже увімкнули, говори, говори швидше, продовжуй!» і люди у залі від сміху падали, але я не бачу нічого поганого в таких ситуаціях. Для мене головне - посмішки глядачів. Якщо люди в залі сміються – це уже добре, це означає, що ти даруєш позитив.
-    Як у вас складається з особистим життям, часу вистачає?
-    Я кохав у своєму житті. Я з дитинства був таким повним і мене часто дражнили, але у мене було багато друзів. Незважаючи на те, що я по своїй природі досить сором`язливий, у мене з дівчатами проблем не було. І зараз багато подруг, завдяки яким у мене виробилося уміння слухати. Жінки люблять, коли їм приділяють увагу і їх слухають, от я і слухав багато. Про проблеми, хто, де, що і коли кому зробив. А от про особисте відповім так: у мене попереду ще надто багато праці над собою для того, щоб думати про стосунки з дівчиною. Я вважаю, що поки не досягнув своїх певних успіхів, мені це буде тільки заважати. Якби у мене зараз була дівчина, а, може, і дружина з дитиною, – я б не зміг їздити по концертах і розвиватися так, як би того хотів. Я приділяв би увагу тільки цим людям, тому, на мою думку, зараз поки що не час.
-    Яка у вас заповітна мрія чи, можливо, якісь плани?
-    Мрію про мир в усьому світі та добрих людей. А чого б хотів, це, звичайно, досягти поставленої мети та у майбутньому знайти дівчину, створити сім’ю і мати дитину. 
Єлизавета Кравченко

 

Теги: Життя КременчукаКультура в КременчуціУкраїна має талантОлександр Глух

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись

У Кременчуцькій бібліотеці пригощали гарячим глінтвейном. ФОТО 700 0
Кременчужани можуть насолодитися красою традиційних вузлових ляльок. ФОТО 762 0
У Кременчуцькій галереї - аншлаг: відкрили всеукраїнську виставку. ФОТОрепортаж 939 0