Новини з 1996 року

Море сліз та безмежне горе. Кременчужани втомилися від патріотизму? ФОТОрепортаж

Андрій Рубан 22 жовтня 2016 09:17 1664 0

Як ми вже повідомляли, 21 жовтня Кременчук прощався з тілом Героя АТО Олександром Ярмулою, який за дивних обставин помер у Київській області у відрядженні.

Пригадаємо перші похорони у Кременчуці учасників АТО на початку війни. Напевно, важко і фото знайти, бо тоді ніхто і не знав у місті, що ховають Героя. 

Робилося це навмисно кимось чи від нерозуміння ситуації і  трагедії, - відомо тільки тодішнім мужам. 
Ті, хто потрапив на похорон одного з перших загиблих Олексія Древаля, й досі з жахом згадують той день.

“Коли ми приїхали на похорон Олексія, то побачили, що він був у якійсь труні з фанери. Ми витягли з машини український прапор і накрили труну. На похоронах був присутній і Віталій Малецький, який на той момент займав посаду віце-мера”, - розповідає активіст, ветеран АТО Леонід Харченко.

Але допоки активісти Автомайдану Кременчука за підтримки місцевих ЗМІ  не почали організовувати автоколони для супроводу похоронних процесій Героїв АТО. 

                                                                                                                                Фото Олександра Грінченка

Зокрема, вперше кременчужани наслідували трагічні традиції інших міст по зустрічі загиблих захисників на початку нового 2015 року. 30 січня кількасот  кременчужан на більш ніж 100 автомобілях зустрічали тіло загиблого Героя  Анатолія Білоуса. 

“Вперше було настільки моторошно від сигналів автівок. Багато хто не розумів, чому містом курсує велика колона з прапорами України. Але ті, хто розумів, ставали на коліно та не стримували своїх сліз, навіть дорослі чоловіки. Ми знали, що Анатолій був не першим, але і розуміли, що може бути не останнім. Але ніхто і уявити не міг, що мине іще 1,5 року і ми вже рахуватимемо ледь не 40-го кременчужанина, який відважно захищав наш спокій та передчасно пішов з життя ”, - розповідає  один з координаторів  Автомайдану Кременчука.

                                                                                                                                  Фото Олександра Грінченка

Дійсно, з того часу з життя пішло багато кременчужан, море сліз та безмежне горе Кременчук бачить ледь не щомісяця, ну щоквартально, так це точно. На перші похорони, хоча їх проводили біля під’їздів Героїв, де вони мешкали, приходили сотні і сотні небайдужих кременчужан. Це були звичайні люди, учасники АТО, волонтери, сусіди, друзі, знайомі та рідні наших захисників. Тіла тих, хто віддав своє  життя за Україну, традиційно почали відспівувати у Свято-Миколаївському Соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату.  До таких заходів почали активно долучатися і представники тодішньої влади, розуміючи, що люди без них усе організували і вони можуть втратити шанс пропіаритися на цьому. Приїздили і товариші по службі загиблих із військових частин. 

                                                                                                                                             Фото Андрія Рубана


Налякані місцеві чиновники, побоюючись втратити авторитет перед громадою,  різко почали наступним загиблим організовувати поховання з усіма почестями - караулом, оркестром, автобусами, поминальним обідом та інше. Нарешті почали хоч якось допомагати сім’ям загиблих. Нарешті прийняли рішення ховати усіх АТОвців на одній Алеї Слави на Свіштовському кладовищі.  Представники військкомату завжди були присутні майже на всіх прощаннях з бійцями АТО з нашого міста. Відчувалася підтримка людей.

Усім здавалося, що коли ховали 10-го нашого земляка - це вже пік, далі вийде усе місто прощатися, сотні автомобілістів долучаться до супроводу колони і місто може потрапити у транспортний колапс. Серед активістів пішли розмови, що якщо збиратиметься більше і більше людей, все більше автівок, то можуть самі себе заблокувати одного дня, бо колона з кількасот машин не реальна для міста. Особливо у той час, коли не було нормальної поліцейської служби, яка б достойно супроводжувала колону. ДАІ не проявляло великої ініціативи, а іноді взагалі не надавали екіпаж для супроводу.

                                                                                                                                  Фото Олександра Грінченка

“Добре, що хоч тепер немає ДАІ, які часто не в змозі були навіть допомогти у супроводі колони. Натомість є Управління Патрульної Поліції у Кременчуці, яке завжди громаді йде назустріч і професійно супроводжують подібні заходи та інші автоколони через місто. На жаль, багато водіїв не знають ПДР і не зовсім адекватно поводяться, побачивши автоколону у супроводі поліції. Хтось і досі намагається обігнати, підрізати, але в цілому завжди все проходить без аварійних ситуацій.”, - зазначає координатор Автомадану Кременчука Андрій.

Тоді б, звичайно, смерть Героїв АТО торкнулася б кожного у Кременчуці. На дорогих іномарках, постійно поспішаючи, люди були б вимушені або йти пішки, або довго чекати, щоб проїхати бодай квартал, пропускаючи сотні автомобілів автоколони. Іще б був варіант долучатися до усіх, хто підтримав рідних загиблих. 

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

На жаль, від зупинки того транспорту на певний час постраждали б і пасажири громадського транспорту й пенсіонери. Та передчасна зупинка життя наших побратимів ніщо з запізненням на роботу чи в інших справах.  Але чи не варто було б розділити те горе, з яким зіткнулися рідні загиблих? Кожен дасть собі відповідь сам.  Бо коли ховали відомого місцевого чиновника - прийшли тисячі, і питання не в тому, хороший він був чи поганий, питання в тому,  що треба поважати тих, хто нас захищає, віддаючи останнє, – своє життя.
Але, на жаль чи на щастя, не сталося. За 10-м привезли 11-го, 12-го, 13-го загиблого і так далі. І вже на 20-х похоронах було зрозуміло, що Кременчук черствіє. 

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

Адже ми за 2,5 роки війни втратили більше своїх земляків, ніж за усі 10 років страшної війни в Афганістані, а ставлення до загиблих чи померлих від хвороб бійців, ветеранів АТО стало якесь зневажливе чи байдуже. Так, говорять, люди звикають до усього, але звикнути до смерті близьких, напевно, мало кому вдасться, і сам на сам залишати таких людей не зовсім добре.
Тому варто було б все ж таки знаходити можливість і усім разом переживати це, підтримуючи рідних померлих Героїв.

Днями у Кременчук прийшла знову трагічна звістка. Смерть ветерана АТО Олександра Ярмули. На жаль, зустріти цього разу не вдалося більшості активістів Автомайдану Кременчука, які зазвичай ніколи не пропускали таких заходів. При цьому все одно було сповіщено по багатьох ЗМІ. Що, де і коли. Не знайшли можливості  підтримати і військові та ветерани АТО. Мовляв, не в кожного АТОвця є свій транспорт.

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

Але вже 21 жовтня картина змінилася не набагато. Окрім невеликої кількості учасників АТО, з яких дехто прийшов зі шпиталю, кілька автомайданівців, ЗМІ, звичайно, рідні Олександра, віддати йому шану прийшло дуже мало людей. 

Деякі ветерани АТО повідомили, що якраз поїхали у зону АТО з гуманітарними вантажами. Не було цього разу і мера міста Віталія Малецького. Не помітно було і його заступників та інших чиновників, серед яких, до речі, є учасники бойових дій. Але керівництво міста все ж таки допомогло і з караулом, оркестром та іншим. Робочий день, негода, нестача коштів, іще тисяча причин, але це факт – не простий, але все ж таки важливий патріотичний вчинок для багатьох  кременчужан видався не по зубах. Бо вшанувати патріота, загиблого чи померлого, насправді не так і просто. Дивитися на біль рідних, думаючи про те, що відбувається, що робити, далі аби змінити все на краще, – дуже нелегко.

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

Натомість на концерт Ольги Полякової та інших зірок прийшли тисячі мешканців у вихідні на святкуванні Дня Кременчука, але скільки кременчужан за останній час прийшли і на платні концерти, які відбуваються і в робочі дні?

Деякі місцеві партійні діячі у той самий момент їздили містом, використовуючи пофарбований автомобіль у камуфльований колір. Ці діячі позиціонують себе патріотами, натомість чомусь проігнорували повідомлення у пресі та соцмережах про заходи, пов’язані зі смертю справжнього патріота Олександра Ярмули.

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

Хто знає, може вони та інші кременчужани вже втомилися від патріотизму? А ось тільки що далі?

РАНІШЕ БУЛО ТАК

                                                                                                                                            Фото Андрія Рубана

 

 

 

Теги: Загиблі Героїзагинув кременчужанинпохорон загиблого учасника ато

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись