Новини з 1996 року

Мистецтво морочити голову, або Немає диму без вогню

Едера Бедьо 13 жовтня 2015 10:14 415 0

Взагалі-то, журналісту, який себе поважає, начебто і не годиться виправдовуватися за свої надруковані в газеті критичні матеріали. Однак коли фігурант недавно опублікованої статті під вичерпною назвою «Водій – пасажиру маршруту №10: «Ти у нас пішки ходитимеш!» (див.«ПП» №39 від 25 вересня 2015 року) «м’яко» нагадав автору народну приказку «Сім разів відмір, один раз відріж», кореспондент газети «Програми Плюс» був просто вимушений прокоментувати механізм створення своєї ж, власноруч написаної публікації, в якій ішлося про некоректне ставлення водія до пасажирів.

На анонімні телефонні дзвінки редакція намагається не реагувати, однак добре поставлений старечий голос з інтонаціями відвертої переваги (мовляв, він – Віктор Кузьмич! З Лашків! Його прізвище? Навіщо?! Реагуйте за сигналом читача!) кореспондента газети збив з пантелику. Категоричність телефонного респондента переконала. Адже перевірити описану подію постфакту без фантастичної машини часу Герберта Уеллса і повернутися до моменту короткочасної поїздки Віктора Кузьмича маршруткою №10 було справою нереальною.

Про спірні ж елементи реальності, не обтяжуючи себе зайвою вигадкою, розповів редакції водій тієї маршрутки №10 Володимир Бондар

Як діють пільги у «пільговій» маршрутці

- На мій погляд, початок описаного в газеті випадку ховається в нібито суто ординарній події недалекого минулого, коли приблизно місяць тому цей дідусь уперше потрапив до салону мого автобуса, витяг посвідчення дитини війни і заявив, що їхатиме безкоштовно. Я чемно пояснив, що маршрут №10 уже є пільговим, оскільки проїзд тут коштує всього дві гривні. Дідусь мій натяк проігнорував і мовчки всівся на переднє місце, яке в інших маршрутках вважається пільговим. У цю мить до салону зайшли декілька літніх жінок, одна з них – років під дев’яносто – на милицях. Кожна з бабусь за звичкою протягнула водієві гроші. Дідусь же демонстративно відвернувся. А далі...

За розповіддю Володимира Бондаря, кмітливий Віктор Кузьмич вдався до хитрощів: приходячи заздалегідь до часу відправлення, намагався зайти до автобуса першим і відразу всістися на те ж місце під віконечком. Але скоро заповзятливість дідуся не пройшла повз увагу решти літніх пасажирів.

- Вони стали йому докоряти, - продовжує Володимир Іванович. – Мовляв, усі оплачують проїзд, як і належить, а він, виходить, найрозумніший?! Хоча б разочок заплатив! Та дідусь, особливо не підбираючи слова, швидко позатикав людям рота. Після цього випадку сперечатися з ним більше ніхто не наважувався. Але дідусь, здається, «невдоволення мас» запам’ятав.

Щоб уникнути непотрібних лайок у майбутньому, зробив для себе висновок і водій: надалі він таки став возити одного пільговика безкоштовно. Втім восьмого вересня виник черговий скандал...

Найнебезпечніші – літні інтелігенти

Того дня Віктор Кузьмич на маршрутку дещо спізнився, і «його» місце встигли зайняти.

- Він усівся десь позаду і почав бухтіти: начебто останнім часом обслуговування на маршруті №10 – нижче планки! – згадує невдоволеність принципового пасажира Володимир Бондар. - Не знаю, можливо, пенсіонер і мав рацію - до зустрічі з цією «дитиною війни» я встиг пропрацювати на маршруті лише місяць і знати всього не міг. Тому претензії пасажира вислуховував мовчки. Поки старий бубонів, дама з пільгового місця вийшла, а на «Гвардійській»...

Володимир Бондар підкреслює, що особа, яка намагалася зайти до автобуса, мала, відверто кажучи, непрезентабельно-смердючий вигляд. Через що, як він знає, цю жінку кондуктори зазвичай і в тролейбуси не пускають. Відмовив неохайній бабі в проїзді серед бридливих людей і Володимир Іванович. Тут і нагадав про себе в увесь голос Віктор Кузьмич...

- Звинувачуючи в усіх «водійських» гріхах, він мене ще й прилюдно образив перед пасажирами - розповідає Володимир Бондар. – Тільки від цієї «дитини війни» я раптом дізнався, що я – мент, якого витурили з ментовки! Мало того, що дідусь упереджено поставився до моєї професії, він ще й дискредитував зневажливим прізвиськом працівників міліції, до яких я, до речі, ніякого відношення не мав і не маю!

Занадто емоційний монолог Віктора Кузьмича перервав голос «нейтрального» пасажира: «Дідусю, заткнися, врешті-решт! Дай спокій усім і не відволікай водія!»

- Чим саме решта пасажирів дошкуляла потім дідові, я вже не вникав. Однак він невдоволено вийшов на «Водоканалі», повернувся до вікон автобуса і продовжив «дискусію» баритоном Левітана – чи то зі мною, чи то з пасажирами – вже з вулиці. «Ідіть собі з Богом!» – сказав я, зачиняючи дверцята автівки. А він уперся плечем у стулку, з очей аж іскри сипляться! Тоді я і подумав про себе: доставивши дідуся з пункту «А» до пункту «Б», отримав від нього лише порцію негативних  емоцій, холодний піт градом і зіпсовані нерви. Салон недарма тоді обурився: «Влаштував тут дід балаган через нещасні дві гривні!»

Втім водій Бондар визнає, що «дитя війни» - не найгірший персонаж серед сотень пасажирів, яких йому доводиться обслуговувати протягом кожного робочого дня:

- Вони бувають напідпитку... бувають вщент нетверезими... агресивними... Однак найнебезпечніші з них – люди літні, на вигляд – інтелігентні й освічені. Протиставивши своє радянське виховання реаліям сьогодення та штучно демонструючи недовіру до оточуючих, вони готові банально зіпсувати настрій будь-кому і будь-коли.

Епілог. Давайте жити дружно!

Сподіваємося, цікавий читач помітив, що обидві – окремо викладені пасажиром і водієм - версії інциденту в маршрутці №10 відповідають дійсним подіям того дня і відрізняються хіба що точками зору кожного з опонентів. І якщо вже автора втягли в заочну суперечку між пасажиром і водієм, він надає собі право зробити свої висновки, які, швидше за все, стануть не до вподоби не лише героям обох публікацій.

Передусім хочеться звернутися до майбутніх респондентів, яким «припече» поскаржитися до газети: висловлюйте свої нерозв’язані проблеми в підписаних власноруч листах і заявах, оскільки надалі редакція реагуватиме на телефонні повідомлення (аж ніяк не анонімні!) вибірково.

А головне - намагайтеся вирішувати спонтанні – іноді щербатої копійки не варті! - суперечки самотужки, не виносячи свої миттєві емоції на суд громадськості.

Що ж стосується викладеного випадку, то диму без вогню не буває! Зі слів Віктора Кузьмича, водій виглядав недобросовісним працівником пасажирського транспорту, за що його ледве не витурили з роботи. А сам Віктор Кузьмич, зі слів водія Бондаря, виявився шкідливим скандалістом, поведінку якого засудили навіть його однолітки-пасажири. Кому, скажіть будь ласка, таке було потрібно?

У підсумку не виявилося і «переможця» в цій спірній ситуації, оскільки обидва опоненти по-своєму лукавили. Пасажир у поганому настрої штучно створював собі ворога в особі водія. А водій, бажаючи відновити справедливість, сам того не помітивши, визнав, що таки порушував правила перевезення пасажирів.

Нехай не образиться Володимир Бондар, однак ніде офіційно не сказано, що пасажира з «амбре» не можна пускати в салон. З каністрою бензину – так, щодо ж «вонючого» – Правила і не заїкаються.

Здається, якби Віктор Кузьмич був більш стриманим, а Володимир Іванович розважливим, непорозуміння між ними не виникло б.

Тож давайте жити дружно і не створювати навколо себе проблем...       

Юрій Сіора

Теги: СкаргиТранспорт Кременчука

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись