Новини з 1996 року

Микита Кашницький у Кременчуці: "Я не знаю, як писати про війну"

Ксенія Омельченко 23 квітня 2017 15:45 506 0

Дискусія про те, як правильно писати про війну, в українському суспільстві триває приблизно стільки ж, скільки триває сама війна. Так, війна, нехай неоголошена, але у будь-якому випадку цей конфлікт з боку міжнародного права класифікується як міжнародний.

Але як писати про події сучасності для дітей та підлітків? Чи варто взагалі писати про війни в дитячих книжках? І що змушує письменників звертатися до таких болючих тем у сьогоденні?

Серед тих сміливців, які все ж таки спробували описати події останніх років у нашій країні для юних читачів, є і доброволець "Айдару" - Микита Кашницький. Зустріч з сучасним дитячим письменником і одночасно відважним бійцем, відбулась у приміщенні центральної дитячої бібліотеки.
 



Справжній та ще живий - так із захопленням описують літератора у київських школах вчителі на організованих зустрічах зі школярами.  Самого ж Микиту це щоразу дивує, адже нічого надзвичайного у цьому він не вбачає. Він не єдина людина, яка пише для дітей у нашій країні. Але про інших ніхто нічого не знає, бо з невідомих причин журналісти у своїх матеріалах дуже рідко згадують про таких авторів.
 



У Кременчук автор, як полюбляє називати себе Микита, привіз дві свої роботи. Обидві про події останніх років у нашій країні. Зустріч була своєрідною презентацією вже відомих "Уроків мужності" та трохи іронічної "АТОбайки", яка потрапить у продаж найближчим часом.



Письменник розповів, що першу свою книжку взявся писати, коли народився син. Каже: на той час не було жодної дитячої книжки про Україну.

- От Чебурашка. Всі його знають, але у мультфільмі прямо вказано - він з Москви.  А в нас немає таких персонажів, щоб були власне українськими.




Так, першою його книжкою стали «Пригоди Пухнастика і В'юнка» про двох галченят, які народилися у Києві й шукали там море. Письменник навіть вибачався кілька разів за те, що не привіз із собою цю книжку. Книга вийшла невеликим накладом, і була повністю розпродана.

- Розпродали повністю. Що ж робити, коли ти їздиш по школах, а діти самі підбігають і просять продати їм примірник та ще й з автографом. Трохи реклами. Безкоштовно роздавати книжки у мене поки можливості немає, але все, що я можу, - це особисто продавати її трохи дешевше, ніж у магазині, - трохи сором'язливо та з посмішкою розповідав Микита.

І от якщо «Пригоди В'юнка і Пухнастика» уже не купиш ніде, то «Уроки мужності» можна придбати і в книжкових магазинах, і в інтернеті. Вони розраховані на середній і старший шкільний вік. Усього – 5 історій, починаючи від античності й до українського сьогодення. 

Перший тираж збірки склав 1000 екземплярів. Близько 200 викупив книжковий фонд “Любіть Україну”, щоб письменник міг подарувати дітям з Луганська.

 



Одна з історій – про матір, розказана знайомою письменника. За часів Другої Світової мати цієї знайомої на свій страх та ризик п'ять місяців переховувала в себе на горищі двох молодих дівчат-єврейок. Німецькі окупанти тоді розстрілювали за таке і тих, хто переховувався, і тих, у кого.

Повністю переказувати історії автор не став, адже має залишатися якась таємниця. Таємниця, що спонукає купити та уважно, не пропускаючи жодної деталі, перечитати розповідь.

За словами письменника, історія має властивість повторюватися. Схожу історію, яка сталася вже за наших часів, розповів йому знайомий. Після боїв під Луганськом одного українського військового з серйозним пораненням знайшла сім'я пенсіонерів. Які, не спокусившись на винагороду  17 тис. грн. за інформацію про хлопчину, лікували його та переховували півроку у своїй квартирі в самому Луганську. 

- Чи можна назвати такі вчинки мужністю? Я гадаю, що так. Для мене «мужність» - це талант, який є у духовних, найбільш відповідальних людей, - пояснював автор. - І далеко не кожен готовий проявити таку витримку й відповідальність.




Трохи розповів Микита і про нову книжку "АТОбайки": 

- Я був на сході і раніше думав, як можна писати про війну з гумором? Але потім я зрозумів, що там не можна без гумору. Там щодня одне й те саме. Вибухи якщо не поряд, то все одно чути десь. Цю книгу я писав не один. Мені навіть розповідав волонтер один історію.

Каже, чую вибухи, а тут друг телефонує: "Пішли в тренажерний зал". Та я не піду нікуди, і ти сиди вдома. А сам розуміє, що у друга вже щось не гаразд з головою. "Боягуз!" - каже, і чути як збирається виходити вже на вулицю. Прийшлося йти з ним. Прийшли,а там ще два такі ж дурні займаються. Ми музику ввімкнули на всю, от вам  і розвага. І раптом вибух, десь поряд. Ті троє так під штангами і впали лежати, а я стою думаю: "От, дурні! А по-іншому ж ніяк..."

Тому я і подумав, що ось такі історії з невеликою порцією гумору просто необхідні. Не знаю я, як писати про війну. Серйозно описувати - не можна, а легко це не напишеш ніяк.
 



Після презентації присутні ставили питання на досить різні теми. А Микита напрочуд щиро та з гумором намагався відповісти на кожне з них. Дорослі запропонували письменнику стати "новою кров'ю" в політиці України. І йти депутатом від Кременчука навіть.

Дітей цікавило інше. Наприклад, про досвід у письменництві. За словами Микити Кашницького, на зборах військових у Тернополі його навчили основам паліативної допомоги.

З відповідною медичною освітою, рятуючи на фронті життя поранених, він зрозумів, наскільки важливо вміти правильно надати допомогу пораненому в перші хвилини. Тож з часом спеціально для мобілізованих літератор створив посібник із домедичної допомоги за стандартами НАТО. 

Цікавим став і той факт, що письменник живе в Україні лише 20 років, а сам він родом з Росії. Хоча "москалем" себе не називає. У нього на те своє визначення, яке він не без гумору описав у "АТОбайки".

- Я приїхав в Україну до родичів, а взагалі - по справах. І залишився. Просто відчув, що це все моє. Ця країна, ця мова. Я ж українську не вчив спеціально і пишу російською поки що, бо українською говорити тільки добре можу. Українською помилок багато, немає "вродженої грамотності", як з російською. 

 



Після спілкування сфотографувався з гостями заходу та пообіцяв обов'язково приїхати до Кременчука знову. Вже з офіційною презентацією "АТОбайки" зовсім скоро.


 

 

Теги: Культура КременчукаЖиття Кременчукадитяча бібліотека

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись