Кременчук пам’ятає: містяни вшанували пам’ять жертв голодоморів. ФОТО

Щорічно в Україні на четверту суботу листопада припадає національний пам’ятний день – День пам’яті жертв голодоморів. Тож цього року українці традиційно вшанують жертв голодоморів завтра, 23 листопада.

У цей день громадяни відвідають поминальне богослужіння та покладуть символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.

А сьогодні, 22 листопада, в Кременчуці, біля пам’ятного знака «Жертвам голодомору», розташованому на вулиці Бетонній, відбувся мітинг-реквієм, приурочений Дню пам’яті жертв голодоморів.

Саме тут, на місці масових поховань замучених голодною смертю в нашому місті, 17 вересня 1993 року було встановлено пам’ятний знак. Спочатку це був дерев’яний шестикінечний хрест і гранітна табличка біля постаменту. Згодом хрест змінили на кам’яний.  

Багато лихоліть пережила Україна від початку своєї історії й до сьогодення, але Голодомор 1932-1933 років – найжахливіша її сторінка. Мільйони людських душ було загублено в ті часи, і кожне життя обривалося страшними жахливими муками.

Містяни та представники місцевої влади вшанували пам’ять людей, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного тоталітарним режимом у 1932-1933 роках.

Навіть слухати спогади про ті події страшно, але громадяни повинні знати й пам’ятати про це. Адже не тільки спільна радість, а й спільний біль робить нас одним-єдиним народом.

Ось деякі зі спогадів, про які на меморіальному заході розповіла науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею Вікторія Ширай:

«Зі свідчень тих, хто пережив Голодомор 1932-1933 років у селі Кам’яні Потоки, дізналися, що вимирали цілі сім’ї – від п’яти до десяти людей у кожній.

Про життя в Кам’яних Потоках під час Голодомору довідуємося зі спогадів одного з мешканців: «Мій батько жив у селі Кам’яні Потоки. Сім’я складалася з восьми осіб. Мали в господарстві коня, корову, вісім гектарів землі. У 1932 році наше село занесли на «чорну дошку» за невиконання планів. Після цього з села вивезли десять сімей, так званих «контрреволюційних елементів», серед них була і наша сім’я. Батько помер у далекому Казахстані, сини повернулися в Кам’яні Потоки, але померли від голоду».

Вимирали цілі вулиці, особливо страждали діти. Жителька села Реви з’їла в ті «чорні дні» свою дитину. Подружжя Курганських пообіцяло одному хлопчику хліба та м’яса за те, що він приведе свого товариша Сашу Прохоровича. Їхня сусідка йшла з городу, випадково заглянула у вікно, і побачила там уже порубаного Сашу.

Коли в селі половина мешканців вимерли від голоду, 17 жовтня 1933 року, тільки тоді його зняли з «чорної дошки».

Зосталися й інші спогади про канібалізм серед односельчан. Комісії, що проводили статистику померлих, із кожним днем спостерігали випадки поїдання трупів і канібалізму. Щодня вони отримували дюжину, якщо не більше, повідомлень про злочин. Іноді вбивали для продажу людського м’яса.

Можна навіть було сказати, що канібалізм став звичкою. Були також випадки рецидивів. Людей, підозрюваних у канібалізмі, арештовували, але потім відпускали за недоведеністю злочину, а вони знову вбивали дітей, знайомих, перехожих на вулиці. Причому не завжди з голоду, дехто це робив заради грошей».

Панахиду за упокій душ мільйонів померлих українців відслужив Благочинний Кременчуцького округу Православної церкви України протоієрей Володимир Макогон. Разом із ним містяни просили в Бога прощення провин і впокоєння душ загиблих у часи Голодомору 1932-1933 років.

На завершення мітингу відбулася хвилина мовчання, а ще кременужани виконали славень України та поклали до підніжжя пам’ятного знака «Жертвам голодомору» троянди й гвоздики, в деякі з них також були вплетені колоски пшениці, а також поставили свічки.

Нагадаємо, завтра, 23 листопада, о 16 годині, на площі Незалежності та біля пам’ятного знака «Жертвам сталінських репресій» відбудеться Всеукраїнська акція «Запали свічку».