Новини з 1996 року

Четверта річниця АТО сьогодні. Про подвиг захисників та розбиті ілюзії про «братство»

Олександр Курилов 14 квітня 2018 10:56 618 0

В Україні сьогодні – пам’ятна дата.

Рівно чотири роки тому в  нашій країні розпочалася війна. Сьогодні ми згадуємо про російського  терориста й убивцю Гіркіна та захоплення Слов'янська.

А далі на пам’яті таке слово як «поребрик», яке разом з убивствами громадян України приніс нам російський спецназ.

Уже давно відомо, що цю  війну проти України насправді веде Росія, яка поставила терористам на Донбас більше танків, ніж є сьогодні в усій Європі.

І з того, що пригадується, -  це мітинг місцевих комуністів під керівництвом колишнього депутата Кременчуцької міськради Володимира Шапрана, на якому мешканцям міста пояснювали, що Путін вторгся в  Україну, аби воювати з Америкою.

Але чому він не вторгся в Америку, а прийшов руйнувати саме наші міста – про це місцеві комуністи не говорили.

Однак усі ці промови про Америку, як і повне нерозуміння відповіді на запитання: чому нібито братський народ, а саме  так нас учили, прийшов, аби нас убити, – вже минули.

Сьогодні є лише одне – це кременчужани, які захищають Україну.  В нашій пам’яті -  наші військові, які загинули на сході України, захищаючи мирне життя  від терористів. І подвиг їх не менш важливий, ніж наших дідів. Бо мова тут про боротьбу з фашизмом, який нам несуть зі сходу

У нашій пам’яті – вкрадений в України Крим.

Сьогодні ми змінилися. Громадян України, на відміну від «братського» народу, не турбує питання їхньої історичної величі, бо дурня.

Бо зміст життя – не в цьому

Нам ближче те, що є сьогодні, – наші діти, наші батьки, наше життя, яке має бути нормальним і людським.

І це наш вибір – жити, як нормальні громадяни нормальної європейської країни, де на першому місці стоять інтереси людини.

А війна на сході колись закінчиться і вкрадений в України Крим, де жодним чином ніхто й нікому не диктував, як йому жити, якою мовою говорити, в Україну повернеться.

Можливо, це колись і дійде до «братського» народу, який веде з нами війну.

І, можливо, в Москві зрозуміють, що все це вже було.

Було, бо в 1939 році так само співали «Дойчланд, Дойчланд юбер алесс». А далі був 41-рік і потім 45-ий.

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись