Новини з 1996 року

Б'є - значить не любить, або Як протидіяти домашньому насильству?

Валерія Макряшина 28 листопад 2017 14:47 397 0

Вчора, 27 листопада, на підстанцію екстреної медичної допомоги Горішніх Плавнів надійшло повідомлення про травми в результаті побиття, які отримала 37-річна місцева жителька.

Як повідомила жінка, вона викликала медпрацівників близько 11 години. За її словами, побої вона отримала від власного чоловіка напередодні ввечері. 

У приймальному відділенні лікарні в неї діагностували забиті рани голови, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, параорбітальну гематому і підозру на перелом кісток носа.

Однак від госпіталізації жінка відмовилася і після надання першої допомоги пішла додому. Про те, що трапилося, повідомлено у правоохоронні органи.

 

Проблема, виражена цифрами

Понад 50% населення України страждає від сімейної агресії бодай раз за життя, 30% — пізнають це ще в дитячому віці, бо 44% батьків не знають інших методів виховання, окрім рукоприкладства. Потім хлопчики — свідки побиття родичів - ймовірніше за все, теж стануть агресорами, а дівчатка — свідки таких побоїв - виростуть безпорадними й покірними, перейнявши таку модель родинних стосунків. Виходить замкнуте коло: агресія призводить до агресії.

Практика доводить: той, хто хоч раз проявив насилля, просто так не зупиниться. Як правило, жінка, яка не заявила на чоловіка після першого побиття, потім про це шкодує, лежачи в лікарні з тяжкими травмами; шкодують про це й сусіди, які теж могли завчасно попередити біду, ви­кликавши міліцію, однак дотрималися ще одного українського правила — «моя хата скраю…» Проте приховування факту сімейного насилля проблеми сімейного насилля не вирішує».

 

Хто винен: психологічний портрет кривдника

Виявити потенційного домашнього тирана простому громадянину, якщо він не психолог, досить важко, тому що тирани, як правило, дуже харизматичні та лю­б’язні на публіці. Та спеціалісти все ж таки  радять насторожитися, якщо в людини часто або різко змінюється настрій: тільки-но вона була чемною, як раптово перейшла на крик, істерику й стала гніватися.Це перші дзвіночки, що сповіщають про психологічну неврівноваженість, яка з часом може набути форм психічної хвороби.

Також варто мати на увазі: домашні тирани будують відносини за принципом «я — хороший, усі — погані» та ще на початку стосунків ставляться до свого партнера, як до речі, подавляють його волю, не розділяють його бажання  - це проявляється в найменших дрібницях і також стосується сер­йозних питань. Чоловік, схильний до насилля, переповнений упевненості, що він є головним, а жінка повинна йому всіляко потурати.

Дивно, але факт: жертви справді потурають своїм кривдникам. Психологія дружини, побитої своїм чоловіком, ґрунтується на впевненості у власній неправоті, мовляв, «я сама в усьому вина». Скривджена власним чоловіком, жінка здатна знайти безліч причин у собі, чому не може покинути його, свого тирана (фінансова залежність, спільні діти, закоханість, тощо), і в результаті починає підлещуватися до нього, сподіваючись ласкою добитися примирення та злагоди. Тоді в свідомості кривдника виникає логічна зв’язка: «вдарив — правильно зробив». На жаль, ця стратегія невдала: така поведінка жертви «розв’яже руки» агресору під час наступної сімейної сварки.

Але не варто звинувачувати себе в такій «бойовій» поведінці чоловіка. Швидше за все, той, хто «піднімає руки», має серйозні психічні відхилення або, як мінімум, комплекси.

Психологи радять скривдженій дружині зізнатися собі: вона просто не поважає себе. Чому? Причин — безліч, та, як правило, всі вони тягнуться з дитинства.

Українок самоповазі ніде не навчають: зазвичай дівчаток схиляють до думки, що чоловік — голова сім’ї, і його не можна ослухатися, «звикне й полюбить». Та спеціалісти наполягають: треба давати відсіч насильникам, таким чином показуючи, що їхня поведінка неприйнятна, захищати себе, звертаючись по допомогу не до подружки, а до правоохоронців чи соціальних служб.

 

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись