Новини з 1996 року

Аварія на ЧАЕС очима тодішніх медиків Полтавщини. 32-а річниця катастрофи сьогодні

Олександр Курилов 26 квітня 2018 09:17 551 0

Минуло 32 роки з моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Час плине вперед, з пам'яті стираються події і фактори минувшини, але ми повинні завжди пам’ятати людей, які ціною свого життя та здоров'я робили все можливе, ліквідуючи наслідки планетарної трагедії, яка торкнулася всього суспільства нашої неньки України. Чорнобильська аварія  спричинила радіаційне поле, що перевищувало природний фон у мільйони разів.

У такому полі працювали ліквідатори аварії на ЧАЕС у перші години і навіть дні після вибуху реактора. А це більше 1000 рентген за годину. Перед такою потугою люди були беззахисні. З горнила зруйнованого реактора виходило випромінювання до 30 000 рентген за годину (і туди ж заглядали). Від розкиданого навколо ядерного палива і графіту, по якому ходили пожежники, «світило» до 20 000 рентген за годину.

В осередку аварії, особливо на початку, значного опромінення зазнавали досить швидко.

Аварія на ЧАЕС трапилась, величезна загроза для населення виникла, але була таємничість подій. Про цю таємничість дуже вдало написав професор інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського  АМН України Анатолій Зарицький:

«Ну вот четвертый блок в апреле 

Прорвал, как гнойная киста.

Уже пожарники горели!

В газетах пели: клевета!»

Перше системне повідомлення про аварію на ЧАЕС пролунало лише 6 травня 1986 року в Міністерстві закордонних справ СРСР на прес-конференції для радянських та іноземних журналістів, яке швидко розлетілося по всьому світу.

А Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов виступив на радянському телебаченні лише 14 травня, повідомивши, що така надзвичайна подія сталася вперше і що завдяки вжитим ефективним заходам усе найгірше вже в минулому. Було також повідомлено, що 299 чоловік на той період госпіталізовано з променевою хворобою, семеро з яких уже загинули.

Кількість ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС у цілому в Україні складала близько 260 тисяч чоловік, з яких мешканців Полтавської області - майже 12 тисяч. Полтавці брали найактивнішу участь у боротьбі з руйнівним атомом і перебували на передовій.

Велике навантаження впало також на плечі медичних працівників. З нашої області тоді було направлено близько 600 медичних працівників, включаючи й тих, що були направлені через місцеві військові комісаріати. Понад 60 працівників було направлено з державних санепідустанов області.

При облвиконкомі, який тоді очолював Олексій М’якота, був створений обласний штаб з організації заходів, спрямованих на ліквідацію аварії на ЧАЕС, який очолював Борис Чичкало – заступник голови облвиконкому.

Обласний штаб і всі служби та відомства, які входили в його структуру, працювали цілодобово та без вихідних. Панував патріотизм, велика відповідальність і щоденний контроль за виконанням заходів, які були затверджені облвиконкомом, його відомствами та службами. І завдяки цілеспрямованій діяльності органів місцевої влади та місцевого самоврядування в області були виконані всі завдання, які сприяли ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Зокрема, було побудоване село Мартиновичі в Пирятинському районі для переселенців із зони аварії на ЧАЕС, а в м. Полтаві був організований центр реабілітації осіб, які постраждали від катастрофи на ЧАЕС, на базі другої обласної лікарні, головним лікарем якої було призначено Євгена Вакуленка, Заслуженого лікаря України.

Обласним відділом охорони здоров'я, який очолював Анатолій Касьяненко, була відпрацьована чітка система оздоровлення «чорнобильців» з використанням бази санаторіїв, що знаходились на території області.

Санітарно-епідеміологічна ситуація була досить складною, посилилися міграційні процеси, виникла радіофобія серед населення області та України в цілому.

Люди були налякані. Лякала невідомість і невидимість загрози. Вона була, але її не відчували. І це лякало людей. Санепідслужбі області необхідно було поставити діагноз, яка ситуація в області після аварії на ЧАЕС, який радіаційний фон у кожному населеному пункті та якість продуктів харчування, води тощо. Санепідслужба області тоді провела понад 34 тисячі лабораторних досліджень продуктів харчування (молоко з кожної ферми, м'ясо, овочі, фрукти та інші продукти з кожного господарства, воду з кожного населеного пункту, планктон, рибу з усіх річок та водоймищ тощо).      

А середня проба ґрунту була відібрана з кожного колгоспу, радгоспу для дослідження і направлена в Київ. На щастя, наша область виявилась слабозабрудненою радіоактивними відходами і продукти харчування виявились екологічно чистими. Таким чином державна санепідслужба області поставила діагноз і дала відповідь суспільству про стан повітря, продуктів харчування, що буде завтра та завдяки цьому знизився рівень соціально-психологічного напруження й радіофобії.

А за активної позиції облвиконкому, обласного штабу, державної санепідслужби області, головного державного санітарного лікаря України Анатолія Касьяненка в державі у 1992 році були запроваджені будівельні норми радіаційного контролю на підприємствах будівельної індустрії й будівельних матеріалів. Але, на жаль, нинішніми реформаторами ліквідовані всі санітарні правила, що є не на користь здоров'ю населення.

Санепідслужба області мала постійну науково-практичну підтримку вчених Української медичної стоматологічної академії, від ректорів Віктора Дельви,  Миколи Скрипникова, В’ячеслава Ждана, вчених Петра Козюка, Анатолія Лагутіна, Олександра Катрушова, Галини Дубинської  та багатьох інших.

Не можна не згадати про колег із санепідслужби м. Кременчука, які працювали безпосередньо в зоні ЧАЕС.

 Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, лікар-епідеміолог Кременчуцької міської санепідстанції, капітан медичної служби Андрій Олександрович Верещака (на фото) з колегами лікувально-профілактичних закладів м. Кременчука працював у зоні відчуження в складі 242 окремого медичного батальну 25-ї гвардійської мотострілецької дивізії ім. В.І. Чапаєва. Медсанбат дислокувався в селі Іллівці в школі-інтернаті, звідки було видно смугасту трубу напівзруйнованої атомної електростанції. Як лікар-епідеміолог він робив усе можливе, щоб не допустити спалахів кишкових та інших інфекційних захворювань серед військовослужбовців. Адже температура повітря сягала +35оС, а належних умов  для зберігання м’ясо-молочних та інших продуктів не було. Андрій Олександрович згадує: «У Чорнобильській зоні працювали лікарі багатьох спеціальностей, різного віку, але всіх нас об’єднувало одне – вчення Гіппократа: не нашкодь, тобто вся діяльність військових у білих халатах  була спрямована на зменшення негативного впливу радіації на особовий склад та недопущення інших ризиків у плані санітарно-епідемічного забезпечення. Безперечно, ці події наклали глибокий відбиток не лише на здоров'я, але й на свідомість ліквідаторів: життя почали ділити на дві частини – до і після аварії.  Кидаючи людей в атомне пекло, тодішня влада обіцяла усілякі привілеї та пільги, нам говорили, що після закінчення ліквідаційних робіт чорнобильцям воздасться сповна за все. Але пільги з кожним роком зменшуються, а здоров'я, навпаки, – погіршується, тобто розраховуються з чорнобильцями хворобами й забуттям. 16 разів переглядався відповідний закон, прийнятий у 1991 році. Більшість поправок були не на користь чорнобильців. Українців на ліквідації аварії було найбільше й зігріти своєю увагою усіх Україна, на жаль, поки що не може. Я, наприклад, кілька разів оздоровлювався за путівкою. Зараз цього немає. Чорнобиль не змінив мого характеру, моїх почуттів, моїх звичок, зрештою, світогляд: яким я був, таким і залишився».

Від Кременчуцької міської санепідстанції в зоні аварії на ЧАЕС працювали також Віктор Акімов, Володимир Чекунов, Олена Коштовська, Наталія Осінцева, Іван Ревін, Юрій Фолітар, Ганна Гапон, Віталій Скляр, Олександр Лугінін.

Нині, як і до цього, низько схиляємо голову перед усіма, хто пішов тоді в ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Ми всі, які живуть нині, їм безмежно вдячні.

Ми не маємо права забувати про всіх тих, хто в ті буремні роки зробили все можливе, щоб захистити людей від лиха, ім'я якому – радіаційна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції.

Валентин Шаповал, головний державний санітарний лікар Полтавської області (1986 - 2010 р.р.)

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись