Новини з 1996 року

"У вогняному кільці": у Кременчуці презентували книгу про оборону Луганського аеропорту. ФОТО

Валерія Макряшина 22 грудня 2018 13:10 614 0

Реалії війни  – ті, що виношені на плечах воїнів-захисників, — архів

з терміном зберігання "вічність".

Генерал-майор А.Т. Ковальчук  

25 січня 2018 р. 

 

21 грудня в актовій залі Кременчуцького вищого професійного училища №7 відбулася презентація книги "У вогняному кільці", яка розповідає про події 2014 року, пов'язані з обороною міжнародного аеропорту "Луганськ" та прилеглих населених  пунктів.

Команда волонтерів зібрала спогади понад 140 учасників та очевидців цих подій. Книга містить коментарі військових дослідників, офіцерів та експертів, а також перелік загиблих у той час українських бійців із різних підрозділів. 

 

 

Книгу про моторошні події, які сталися на території міжнародного аеропорту "Луганськ", у Кременчуці презентував один із її авторів - випускник Кременчуцького військового ліцею, Юрій Руденко. Він подякував присутнім, зокрема вихователям ліцею, які не тільки навчали його, а й подарували величезне натхнення. Тому після закінчення ліцею, аби закріпити те, що йому дали, Юрій Руденко вступив до Львівської академії сухопутних військ, а після її закінчення потрапив до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

"Застає мене 2014 рік, Майдан - дуже важкий рік, бо ніхто нічого не знає, що робиться. 8 березня ми їдемо на навчання, які перетворюються на антитерористичну операцію. Постріли, вибухи. У червні мій командир роти (я тоді був командиром взводу) отримує тяжке поранення й мені прийшлося приймати роту", - згадує Юрій Руденко.

Молодий хлопець-лейтенант, якому на той час було лише 23 роки, був змушений відповідати не тільки за себе, а й за інших. Юрій Руденко зазначив, що досить важко було знайти компроміс та спільний інтерес з підлеглими, бо серед них були не тільки хлопці по 18-20 років, а й дорослі чоловіки. За його словами, впоратися з труднощами на війні він зумів завдяки тим знанням, які отримав у Кременчуцькому військовому ліцеї.

 

 

Юрій Руденко, стоячи перед повною залою людей, серед яких були директори та працівники місцевих навчальних закладів, представники громадських організацій, учні шкіл, вихованці училищ та просто кременчужани, розповів про найспекотніші дні його перебування на війні, в зоні Луганського аеропорту. Але спочатку, щоб присутні зрозуміли, як тяжко було, він розповів про саму територію Луганського аеропорту.  

"Якщо взяти Донецький аеропорт, то це територія самого аеропорту.

Якщо взяти Луганський аеропорт, то це територія майже всієї Луганської області - це всі населені пункти, які входили в радіус до 50 км навколо Луганського аеропорту, тому це не була територія 10 на 15 км.

Це була територія майже 100 на 100 км. І цю всю територію нам треба було утримувати. Тому тут важко порівнювати Луганський та Донецький аеропорти. 

Якщо взяти Донецький аеропорт, то там зразу були населені пункти Піски та багато сусідніх територій, у які можна було зайти. А до Луганського аеропорту можна було дістатися за 4-5 годин тільки на "Уралі", який швидко їде...

Тому з процесом передачі боєприпасів, продовольчого харчування й військової підтримки та людської сили було дуже важко..."

У пам'яті Юрія Руденка на все життя закарбувалися спогади про серпнень 2014 року. У книзі військові згадують про звільнення від ворогів селища Новосвітлівка, про бої за селище Хрящувате й про виїзди звідти цивільного населення, адже перебувати там простим людям було небезпечно. Евакуація проводилася переважно тим же шляхом, що й вивезення поранених - через аеропорт. 

"Допомагали місцевим, як могли.  Надавали їм дорогу. Звісно, багато хто не хотів залишати свої домівки - боялися. Спочатку думали, що ми їх будемо знищувати. А потім, звісно, бачили, хто стріляє, що це по нас стріляють, то вони просили: "Хлопці, виведіть нас звідси..." Ми їм організовували виїзд", - розповідає чоловік. 

На жаль, пощастило тим, хто встиг виїхати першим. Інших же потім почали масово обстрілювати терористи, хоч на вантажівках та бусах з мирним населенням були прикріплені білі прапори.

Згодом ситуація загострилася ще більше - по всій лінії фронту. Ворожі масові обстріли, зокрема танкові, ставали дедалі чіткішими - було зрозуміло, що працюють професіонали.

Юрій Руденко ніколи не забуде ці обстріли, обстріли, що не закінчувалися годинами, днями, ще більше не забуде День Незалежності. Поки вся країна святкувала найбільше національне свято, у Києві відбувався військовий парад, оборонці Новосвітлівки й Хрящуватого пережили 9 годин майже безперервних потужних обстрілів - з ранку й до вечора. А обстріли були професійні, додає Юрій: 

"Тоді пішли наші втрати серйозні. Деякі підрозділи не витримали й відступали... З кожним днем нас ставало все менше й менше й у результаті залишилося тільки до півсотні людей моєї роти та 30 чоловік 24-ї окремої механізованої бригади. Це всі хлопці, які захищали один із найбільш стратегічних об'єктів Луганської області. У цей день, 24 числа, ми відчули на собі російську агресію..."

Одного разу о 12-ій годині ночі пролунав один постріл по території їх розташування. Один артилерійський постріл, який забрав одразу 5 життів. Серед загиблих військових було четверо офіцерів.

"Наші приміщення були надзвичайно розбиті. Було лише декілька підземних приміщень, у яких можна було б знаходитися під час усього цього обвалу. Щоб ви розуміли, в населеному пункті Новосвітлівка було тільки 7 танків, з яких залишився лише один... За два тижні були втрати і в особовому складі. Більше 10 загиблих лише з моєї роти", - згадує тепер уже старший лейтенант Юрій Руденко. 

І коли вкопана бокова плита протиядерного бункера внаслідок постійних і потужних обстрілів просто тріснула - не витримала навантаження, Юрію разом зі своєю ротою прийшлося приймати рішення й виходити з Луганського аеропорту.

"Був один момент, коли вже всі зібралися біля виходу, а один сидів збоку. Питаєш його, що ти тут робиш, а він каже: я боюся. Уже треба виходити, бо там люди - майже 60 чоловік сидять і чекають твоєї команди, а тут один - просто боїться і ти його не залишиш і сам не підеш. Приходилося просто брати за шкірку й штурханами виганяти. Всякі ситуації бувають...", - розповідає Ю. Руденко.

Тоді вони не встигли на машину, приїхав лише один  "Урал", який забрав поранених, загиблих та медиків. Сама ж рота Юрія Руденка була змушена самостійно виходити з аеропорту - йти за повністю забитим "Уралом". 

"Вийшли з аеропорту. Стали, подивилися на нього. Пішла сльоза, що ми там були і от як вийшло. На душі важко. Скільки крові, скільки всього було. А от так просто прийшли й знесли його люди, яким не потрібно. Постояли, посумували, але треба йти. Так і пішли..." 

У 2017 році Юрій Руденко призупинив військову службу й додав, що військові зрозуміють, що, ймовірно, стало головною причиною для такого рішення. 

 

 

Зі словами вдячності та підтримки на заході виступив і голова ГО «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО, Збройних Сил, інвалідів війни, учасників бойових дій, локальних конфліктів і миротворчих місій та волонтерів», колишній директор Кременчуцького військового ліцею, полковник Володимир Поляков, який з гордістю сказав, що пишається таким учнем: 

"История пишется сейчас, история пишется нами всеми вместе взятыми. 

Будучи начальником Кременчугского военного лицея и воспитывая своих ребят, я не думал, что они пойдут на войну, не то, что бы не думал, я не верил в это. Но так получилось, что практически каждый четвертый выпускник военного лицея пошел на фронт. Мы, наверное, хорошо их учили, погибших среди лицеистов нет.

Выпускник 2008 года Юрий Руденко - замкомандира взвода учился в лицее и тоже не подозревал, что ему придеться вступить в войну, но после окончания института туда попал. Попал в 23 года в окружение в Луганском аэропорту. Со своей ротой, более 60 человек, он принимал решения не просто, как вытащить деталь, как переустроить станок, он принимал решение, как спасти жизнь своего солдата. Когда вокруг стреляют, надо суметь не поддаться панике, надо суметь думать не только о том, как спасти (извините) свою задницу, нужно думать о том, как спасти своих подчиненных. 

Я благодарен тому, что мог быть у него преподавателем. Любой педагог - это ученики, которых они вырастили. Мне не нужны отличники, мне нужны порядочные люди..."

Також зі словами вдячності виступив директор Вищого професійного училища №7 Микола Несен, який відзначив, що, можливо, когось ті історії, які розповів Юрій, навчать у житті приймати дійсно  правильні рішення й навчать чітко розмежовувати те, що дійсно є великою проблемою, а що ні. Також Микола Несен згадав, що найбільше загиблих на війні серед кременчужан - це випускники училища, їх аж семеро. 

Наприкінці заходу старший лейтенант Юрій Руденко відзначив, що особливі сторінки в книзі - останні. Саме на них імена 196 хлопців, які віддали своє життя на території Луганська та прилеглих територій Луганського аеропорту в період з травня по вересень 2014 року. 

Із книгою всі бажаючі кременчужани можуть ознайомитися в бібліотеках міста. 


Після закінчення презентації книги-хроніки про Луганський аеропорт наймолодший командир бойової роти ВДВ, Юрій Руденко разом зі своїм колишнім викладачем Володимиром Поляковим та воєнним істориком Романом Поцовським відвідали музей АТО, який нещодавно відкрився і вже активно функціонує в другому корпусі ПТУ №7. Атмосфера була, як колись у ліцеї, на уроці — Володимир Поляков розповідав, а Юрій уважно його слухав.

 

 

У музеї дійсно є на що подивитися - тут більше сотні різних експонатів. На центральній стіні - фотографії загиблих в АТО військових кременчужан, поряд їхні особисті речі: військова форма, військовий квиток, ремені, каски та взуття... Ці речі в музей принесли родичі загиблих і вони є найбільшою його цінністю. Поруч зі стендом можна поставити свічку за упокій та помолитися. На інших стінах у музеї розвішані маскувальні сітки, зроблені руками місцевих волонтерів, усюди - військова зброя, боєприпаси, снаряди для гранатометів, міни, бронежилети.

Музей продовжує поповнюватися експонатами, бо війна на Сході, на жаль, не скінчилася. Натхненники музею та Юрій Руденко впевнені, що цю історію повинні знати та пам'ятати всі, а особливо молоде покоління, бо ці знання, знання історичних подій у рідній державі виховують у людині справжнього патріота.

 

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись