Новини з 1996 року

Інтерв'ю під звуки канонади

pplus 04 квітня 2017 16:27 53 0

Волонтери і волонтерство... Кожен з нас відразу підсвідомо уявляє образ доброї, чесної, багатої духовно і трохи втомленої від постійного пошуку та напруження людини. Людини, яка не задумується, якщо потребують допомоги хвора дитина, поранений воїн АТО чи постраждалий внаслідок стихії.

Звістка про таких людей у ЗМІ надихає й інших не збайдужіти до чужої біди.
Наша розповідь є хронікою однієї з багатьох поїздок кременчуцьких волонтерів до зони бойових дій, які уряд соромливо вуалює абревіатурою АТО...

Знайомтеся: кременчуцькі волонтери

Двадцять друга година середи, 22 березня. Після завантаження зібраних потроху звідусіль для воїнів АТО продуктів харчування та предметів першої необхідності насилу всідаються у вщент заповнений поклажею салон «Івеко» шестеро чоловіків. Рушаючи в бік першого перевалочного пункту донецького напрямку – міста Дніпро, знайомляться ближче.
Володимир (позивний Балу) – воював на Сході України зенітником і водієм карети швидкої медичної допомоги з 2014-го по 2016-й рік. «У мене в машині, - каже, - не помер жоден поранений!» Його досвідчені супутники сприйняли нібито хвалькувату заяву всерйоз: вміння вивезти постраждалих із поля бою до шпиталю розбитими нічними дорогами та й ще під щільним неприятельським обстрілом – головний позитивний показник військового водія екстракласу. Тому недаремно на перші сотні кілометрів небезпечної поїздки кермо бусика доручили нинішньому волонтеру Балу.
Василь заслужив свій позивний «Профсоюз» за відстоювання профспілкових прав побратимів, із якими він з болючими втратами виходив із Дебальцівського котла. Хоча і воювати йому судилося всього-на-всього місяць з хвостиком. Під час бездарно проведеної Генштабом ЗСУ серпневої операції 2015-го, Профсоюз був тяжко поранений: «Вибух... Отямився вже в госпіталі...» Через це поранення учасника АТО визнали обмежено боєздатним і комісували. Втім частково втрачене здоров’я не завадило Василеві продовжити служити Батьківщині в лавах муніципальної поліції та паралельно - присвятити себе волонтерській діяльності. Бо наділений Василь гострим почуттям справедливості – навіть під час нашої мандрівки ділив харчі між екіпажем «Івеко» абсолютно порівну, буквально до крихти.
Леонід - третій член екіпажу - відрекомендувався просто: Волонтер. Але дуже доречно виявився першокласним водієм-дублером.
Тезка Балу Володимир - із швидко вигаданим прізвиськом Юрист - теж претендував на місце за кермом, однак, зважаючи на його кремезну статуру, обійняв, за одностайним рішенням своїх супутників, «посаду відповідального супроводжуючого гуманітарки».
П’ятим місцем у переповненому вантажем «Івеко» напівофіційно заволодів автор цих рядків Юрій. Який, хоч і замаскував себе екзотичним псевдонімом Ароіс, завадив зручно вмоститися в салоні бусика третьому в екіпажі Володимиру – командиру артилерійської батареї 92-ої бригади ЗСУ з позивним Кузнєц, який після короткострокової відпустки повертався з оказією до Новоселівки – нинішнього місця дислокації його частини. У серпні 2014 року Кузнєц пішов до військкомату добровільно, через місяць підписав контракт і донині (хіба що з перервою на нинішню відпустку!) захищає суверенітет Батьківщини на Сході України. 

Донбас воює і живе

...Долаючи чергові кілометри розбитої дніпровської траси, «Івеко» раптово зупиняється:
- Оце так влеті-і-в! - каже Балу. І, не вимикаючи фар, вистрибує з автомобіля.
Розминаючи кісточки, виходимо й ми. Картина наочно демонструє стан українських доріг: на проїжджій частині завмерла, задравши догори задок, солідна іномарка. Її пошматована гума обох передніх коліс втрапила в глибоку вибоїну. Мимоволі виникає  думка: «Якщо в тилу такі автомобільні шляхи, то що ж тоді твориться на рокадах?»
Водієві іномарки не позаздриш – перша година ночі, траса – порожня, а від нас користі – як від козла молока: не віддамо ж йому свою єдину «запаску» - попереду ще сотні кілометрів! Прикро, але залишаємо бідолаху посеред безлюдного степу «кукурікати» далі та рухаємося з деяким почуттям провини.
Коли «транзитом» минаємо сонне Дніпро, Леонід змінює Балу за кермом і, щоб компенсувати витрачений на місці аварії час, звертає на путівець та прямує до Новоселівки навпростець, сліпо сподіваючись на вказівки навігатора. Решта екіпажу дрімає...
Розплющили очі, коли вже почало світати. Навкруги незнайома місцевість – навіть Леонід розгубився:
- Здається, навігатор виявився брехливим!
Зупиняємося, і питання: «Де ми? Чи не до «сепарів» заїхали?» всіх швидко приводить до тями. Становище, як у тій старезній іноземній кінострічці «Нічия земля», в котрій неозброєні волонтери потрапили на ворожу територію. Але ж ми їхали не в полон здаватися! Шляхом відвертих чоловічих дебатів визначили приблизне місцезнаходження і вгадали: якихось півгодини – і ми в Новоселівці!
Вивантажили передачу від рідних командиру відділення ремонтного батальйону 92-ої механізованої бригади ЗСУ Ігорю Богомолову – кременчужанину, який добровільно воює в АТО із самого початку бойових дій.
- На моїх очах наша армія зазнала позитивних змін, - говорить сержант Богомолов. – І зараз цілком готова дати гідну відсіч російському агресору – нехай тільки нам накажуть!
Попрощавшись із Кузнєцом, залишаємо Новоселівку й беремо курс на Мар’їнку.
Дорогою заїжджаємо до Курахового, де волонтерський вантаж приймає колишній випускник Полтавського обласного ліцею з посиленою військовою та фізичною підготовкою Ярослав Яровий. До вступу у військовий навчальноий заклад Ярослав навчався в кременчуцькій 21-ій школі, після ліцею закінчив Академію сухопутних військ у Львові, був призначений командиром взводу, згодом – командиром роти 92-ої механізованої бригади ЗСУ. Воював у Іловайську, Артемівську, Щасті. Після ротації, з жовтня 2016 року, старший лейтенант Яровий протистоїть сепаратистам на підступах до Курахового.
Мар’їнка «привітала» волонтерський екіпаж зруйнованими приватними будиночками, відмітинами осколків на стінах уцілілих під обстрілами багатоповерхівок, пробоїнами від снарядів і мін. Однак місто живе – на вулицях бавляться діти, прогулюються вагітні жінки, товпляться біля пивничок майбутні батьки та дідусі, іноді курсує пасажирський транспорт. Випадкові респонденти навіть подейкують про електро- та водопостачання в місті. Щоправда, про гарячу воду в квартирах і непрацюючі ліфти в комунальних будинках мова не йде...
Зустріч же з черговим одержувачем волонтерської допомоги справила важке враження:
- Хоча й досі числюся працівником вагонобудівного заводу, вже третій рік воюю в Мар’їнці, - говорить уродженець Кам’яних Потоків молодший сержант Сокаль, якого чекають удома живим і здоровим дружина та двоє донечок. – Захищати рідну землю зі зброєю в руках - мій особистий вибір і я готовий віддати життя за свою Вітчизну. Однак – на полі битви, а не так, як днями пішов із життя мій побратим...
У військовій частині, де служить молодший сержант, оголошений карантин: через запалення мозку раптово помер учасник АТО. Наш земляк не називає прізвища новопреставленого бійця – Царство йому Небесне! – але, щиро співчуваючи родині померлого, смерті на ліжку собі не бажає:
- Дякувати Господу, інфекція не розповсюдилася...

«Мій дім – моя фортеця!»

Минаючи Красногорівку та Карлівку, завертаємо в Опитне, швидко обдаровуємо гостинцями тутешніх бійців і прямуємо до Водяного, де розквартирований 42-ий Окремий мотопіхотний батальйон. Ця військова частина - невелика, її бійці чергують на блокпосту «Водяне-Опитне», у вільний від нарядів час проводять практичні, наближені до бойових умов тренування.
Звільняємо салон «Івеко» від добрячих «залишків» волонтерського вантажу і, оскільки вже вечоріє, вирішуємо тут переночувати. Далі їхати нікуди, за три кілометри – війна! А зранку – на Кременчук!
Гостинний командир частини пригостив нас «солдатською кашею». Вечеря була «приправлена» м’ясними та рибними консервами, наваристим борщем та домашнім узваром. Після чого командир забезпечив кожного місцями для нічного відпочинку.
Ароіс влаштувався на другому поверсі пощербленого осколками приватного будинку з плитами ДСП замість віконного скла. Позаду «орендованої» волонтерами споруди, нашвидкуруч оновленої після російської навали, розташовувалися схожий на річку ставок і «сотки» заздалегідь зораних хазяйських городів за ним, а далі, за кілометр-два, уже миготіли вогниками околиці окупованого Донецька.
Йшла одинадцята година вечора четверга, 23 березня. На подвір’ї ще докурювали останні сигарети вільні від чергування бійці, подавав голос невгамовний Юрист, жартував над кимось Профсоюз, від душі сміявся Балу.
Ароіс же, натягнувши на себе спальний мішок, вмостився на імпровізованому ліжку і крадькома ввімкнув хазяйський телевізор. Але той показував одну-єдину програму самопроголошеної ДНР, і коли на екрані намалювалася хитрюща пика «прем’єра» Захарченка, Ароіса занудило. «Сепара» довелося вимкнути. І тільки-тільки задрімав, як раптом...
Підлога під ним здригнулася від розриву снаряда, вибухової хвилею зірвало фанерний щит з вікна, світло згасло, зі стелі посипалася штукатурка, повітря відчутно наповнилося злежаним пилом.
Від загрозливої несподіванки Ароіс спробував вскочити на ноги, але панічному рефлексу завадив «спальник». Поки підперезаний «блискавкою» Ароіс із матюками звільнявся від «лантуха», крізь порожній віконний отвір ударив в очі яскравий спалах, і за мить новий вибух примусив Юрія стрімголов вискочити надвір.
Там він відразу наштовхнувся на свого «асистента» - Юрист відважно клацав фотокамерою та щось голосно викрикував. Що там встиг зафіксувати «асистент», Ароіс не дізнався - міцна рука Балу схопила його за комір, а нога – умовно піддала під зад:
- Ховайся, дурню, за стінами: снаряд влучає в будинок рідко, а осколки від нього розлітаються на сотні метрів!
Користуючись «слушною» нагодою, Ароіс щосили вперся і вихопив з кишені диктофон.
- «Арта» працює, - пояснив ветеран війни. – Сто п’ятдесят два міліметри, нібито... - Але, звернувши увагу на розгублену фізіономію Ароіса, Балу заспокоїв: - Не бійся, «прихід» не наш, нічні обстріли по лінії розмежування тут відбуваються часто – гатять «сепари» з Донецька, як молотобійці в кузні – методично, неспішно, але - не прицільно.
- І тільки в темну пору доби, - додає командир частини. – Бо вдень остерігаються спостерігачів ОБСЄ і таким чином дурять увесь світ.
На щастя Ароіса, з кожним черговим спалахом вибухи віддалялися, канонада вщухала. Можна було йти спати...
А тим часом небоязкий Юрист, помітивши підозрілий вогник «на городах», запропонував командиру частини спіймати ворожого коректувальника, навіть автомат нишком спробував у «рейд» прихопити.
Втім за «калашника» Юрист отримав по руках, а навідником артобстрілу виявилося тліюче дупло підпаленого вибухом дерева... Зате вранці Юрист та Ароіс мали привід похизуватися своїми нічними «подвигами» перед миловидною санінструктором Оксаною. І оскільки жінки на фронті зустрічаються не так уже й часто, навіть інтерв’ю у неї зуміли випросити!
- Війна – війною, а життя продовжується всупереч усьому! - поділилася потаємними думками дівчина зі Світловодська. Яка, до речі, як і решта героїв запропонованої читачам розповіді, пішла захищати Вітчизну від російських агресорів добровільно.
Саме в зоні АТО Оксана зустріла свого судженого Олега (позивний «Штірліц»), незабаром однополчани зіграють весілля і, дай Боже, народять діточок...
Коли волонтери зібралися їхати додому, серед проводжаючих бійців АТО помітили і господаря будинку Віталія – ще не старий чоловік стояв на ганку з автоматом(!) на грудях і на німе запитання гостей відповів:
- Мій дім – моя фортеця! Захищатиму її, поки живий!
Здається, настав час, коли і всім нам слід зрозуміти, що мир у наших домівках захищають там, на Сході України. І жити за принципом «моя хата скраю» не вдасться нікому. Відстоювати землю батьків – доля кожного народу!  
Чи не тому образ Віталія залишився в спогадах волонтерів яскравим символом непохитності українців?
P.S. Автор висловлює подяку волонтерам за надану йому можливість потрапити в зону АТО, правознавцю Володимиру Семеську – за допомогу в підготовці репортажу, фермеру села Майбородівка Надії Кривоніс, медичним сестрам залізничної поліклініки, а також колективам хлібокомбінату та фірми «Салекс» - за надання посильної допомоги захисникам Вітчизни.
Юрій Сіора

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись