4 фільми вересня, які ви не побачите у кіно

Ми підібрали для вас четвірку не найгірших фільмів цього місяця. Аби їх знайти, любителям кіно доведеться перекваліфікуватися на піратів.

Назва: «Такса» (Wiener-Dog)
Режисер: Тодд Солондз
У ролях: Денні Де Віто, Еллен Берстін, Зося Мамет, Кіран Калкін.

Діапазон смішного в гірких комедіях Тодда Солондза коливається від іронічної посмішки до чорного гумору, на межі з цинізмом. Його новий фільм «Такса» можна назвати свого роду римейком «Сукні» Алекса Ван Вармердама, але, на відміну від вармердамівскої сукні, життя своїх власників у стрічці Тодда Солондза змінює та сама такса, винесена в назву. Собака переходить з рук у руки, від господаря до господаря, який нагороджує таксу черговим прізвиськом, а у відповідь отримує нове життя: або знаходить своє маленьке щастя, або йде на дно.

Це одна з тих комедій, де смішне народжується не з дотепних моментів, а з відчуття абсурдності самого життя, з розуміння швидкоплинності щастя й  удачі, які можна і не помітити у круговерті буденності. Відповідно, рівень гумору у фільмі варіюється від традиційних дотепів про собаче лайно до гіркої іронії в чудовій сцені сну героїні Еллен Берстін, коли до неї приходить смерть в образі маленької дівчинки.

І Еллен Берстін, і Денні Де Віто досить давно не з'являлися на екрані, але показали найвищий клас акторської гри. Цікаво також подивитися на золоту молодь: брата Маколі Калкіна і дочок Михайла Баришнікова і Девіда Мамета, сценариста фільму «Хвіст виляє собакою». Єдина претензія полягає в тому, що фільм, як і раніше в Солондза, розпадається на кілька нерівнозначних частин, зшитих ніби наспіх, на «живу нитку. «Сукня» Вармердама, з точки зору драматургії, була влаштована набагато ретельніше і тонше.

Назва: «Куди б ще вторгнутися» (Where to Invade Next)
Режисер: Майкл Мур
 

Таємна зброя демократичної партії США у боротьбі з республіканцями, кінодокументаліст Майкл Мур, мав би залишитися виключно американським явищем для внутрішнього користування, якби Квентін Тарантіно одного разу не вручив «Золоту пальмову гілку» антибушівській агітці «Фаренгейт 9/11». Що поробиш: коли ввімкнений телевізор, музи мовчать. Але той скорботний факт, що новий фільм Майкла Мура не потрапив в український прокат, здається дуже серйозною прогалиною. Міркування простіше нікуди: новий фільм Мура – це криве дзеркало української журналістики та блогосфери.

Майкл Мур, з властивим йому апломбом, роз'їжджає по країнах Європи і з радістю, гідною кращого застосування, вишукує в соціальному устрої аборигенів те, що він вважає огріхами в соцполітики США. Наприклад, у Фінляндії школярам не задають домашніх завдань – тобто у країні Суомі освіта краща, ніж в Америці. У Франції він з розчуленням дізнається, що школярів не годують фастфудом. Тюремна камера норвезького терориста Брейвіка приводить його в захват. При цьому Майкла Мура абсолютно не турбують соціальні проблеми цих країн.

Що стосується блогосфери, то в українському сегменті Фейсбуку ось уже який рік вирують пристрасті навколо питання про те, як нам облаштувати країну. А цей фільм дає диванним воїнам масу інформації для роздумів на тему: кому в Європі жити добре. І не важливо, що на показах глядачі кричать: «Це неправда!». Та кого, власне кажучи, хвилює правда?

Назва: «Монах і біс»
Режисер: Микола Досталь.
У ролях: Тимофій Трибунцев, Роман Мадянов, Борис Каморзін.

Творці фільму режисер Микола Досталь і сценарист Юрій Арабов – це вже надійна рекомендація. Досталь знімав гідне кіно і в часи постперебудовного часу («Хмара-рай», «Дрібний біс»), і в новітню епоху серіалів («Штрафбат», наприклад). Поет і драматург Арабов – постійний сценарист Олександра Сокурова, що само по собі звучить досить страхітливо, але не будемо забувати про такі комерційні хіти як «Пан оформлювач» і «Орда».

«Монах і біс» – православна комедія, дія якої відбувається у Новгородському монастирі у другій половині XIX століття. Мало того, сценарій написаний за матеріалами житія цілком конкретного праведника Івана Новгородського. У залежності від вашого особистого ставлення до питань віри, це може насмішити, так і налякати. Але нудно не буде однозначно: за відгуками критиків, які вже встигли подивитися фільм, «Манах і біс» вийшов сюрреалістичною притчею з елементами розповіді, недурною і смішною. Чи дійсно це так,  почекаємо – побачимо.

Назва: «Милий Ханс, дорогий Петро»
Режисер: Олександр Міндадзе
У ролях: Якоб Ділль, Біргіт Мініхмайєр, Роза Хайрулліна, Світлана Косолапова.

Фільм «Милий Ханс, дорогий Петро» вийшов на російські екрани ще в березні, але, незважаючи на те, що знімався в Україні, на Нікопольському заводі сталевих труб, український прокат начебто не планується. Торенти, само собою, допомагають, але цей фільм до кадру прорахований класиком радянського кіно Олександром Міндадзе і живою легендою операторського мистецтва Олегом Муту, треба дивитися на великому екрані. (Так само, як безглуздо дивитися в двомірній версії «Гравітацію» або «Аватар».)

Але що поробиш: коли немає можливості побачити оригінали полотен, задовольняємося репродукціями.

Майже всі учасники процесу – від акторів до робітників на знімальному майданчику  згадують про зйомки фільму з ностальгією і розчуленням. Кінокритики теж злилися в захопленому екстазі. Якщо вам до душі непростий режисерський почерк Міндадзе, вже знайомий за фільмами «Відрив» і «У суботу», ви теж відчуєте нелюдську чарівність фільму.

«Милий Ханс, дорогий Петро» розповідає про непрості взаємини групи німецьких інженерів і радянських робітників на порозі війни. Ілюзія занурення в іншу епоху майже досконала: починаючи одягом, зшитою з викрійками 1940 року, і закінчуючи особами, які ніби зійшли зі старих фотографій. Ланцюг випадкових, здавалося б, подій ведуть героїв від однієї катастрофи до іншої, але куди більш важливою видається атмосфера, зіткана зі страху і передчуття біди, коли кінець світу десь уже настав. Просто він ще не встиг прийти в наш дім.

При цьому за якихось 250 кілометрів від декорацій, у яких знімався фільм, лилася кров у  зовсім некіношній війні – ось так сама доля заримувала вигадку і реальність. Дивитися чи ні? Вирішувати вам. Однозначно, цей фільм уже увійшов в історію.