Першого лютого у Кременчуці востаннє попрощалися з 27-річним сержантом Сергієм Слюсаревим, який загинув під час оборони Маріуполя ще в травні минулого року. Військовий служив у спецпідрозділі «Азов».
Побратим Сергія «Зеро» згадує роки, коли вони вперше зустрілися – це було у 2017 під час контрактної служби.
«Я дуже добре його знав. Це було дуже ввічлива людина, винахідлива, завжди рвався в бій, завжди було бажання захищати державу», - каже «Зеро».
Військові разом брали участь в АТО/ООС, «на блокпостах несли службу». Загалом Сергій боровся за суверенітет України ще з самого початку російської агресії у 2014 році. Родичі та знайомі Сергія «ще з минулого тижня вважали, що він у полоні», каже побратим та додає, що кожен російський військовий відповість за свої злочини, які вчиняли в Україні.
«Але він був прикладом, у свої 27 років він був прикладом. Це не соромно казати. Потрібно продовжувати те, що він розпочав і закінчувати», - підсумовує Зеро
Дівчина сержанта Наталя познайомилась зі своїм майбутнім хлопцем, ще у 2014 році, коли той вперше поїхав брати участь в АТО. Перша «робоча» поїздка Сергія була у Дебальцеве. Через вісім років знайомства їх «дружба переросла у щось більше», додає дівчина. Вона каже, що Сергій безмежно любив її сина. Останній, у свою чергу, хотів, щоб чоловік став його батьком.
«Усе життя він служив у Нацгвардії, все життя мріяв потрапити в «Азов», тому що він вважає, що служба в «Азові» є найелітнішою (справою – ред.). Він все життя воював і казав, що найкраще, що я вмію – це захищати свою Батьківщину», - з тремтінням в голосі каже Наталя.
У спецпідрозділ Сергій потрапив не с першого разу. Дівчина пам’ятає, як під час її роботи в Амсторі, сержант підходить до неї і каже: «Наталя, мене взяли в Азов, і я їду». Це було перед Новим роком у 2021 році.
«Потім 23 лютого він написав, що щось трапилось, нас всіх збирають. Кажуть брати зброю, готуватися, бо з дня на день буде виїзд. Він був кулеметником […] ми тримали зв’язок кожного дня, навіть коли вони виїхали захищати Маріуполь.
Останній раз він мені написав другого березня о 10 ранку. Потім я написала йому о 15:00, (пишу – ред.) Сергій з тобою все добре? З того моменту він мені більше не відповідав», - розповідає дівчина. Останній раз, коли він виходив на зв’язок було 15 березня, коли розмовляв телефоном з батьками.
Перша вчителька Сергія Оксана Петрівна згадує про свого учня зі сльозами на очах.
«Завжди прагнув досягнути свої мети. Був дуже чесним. Знаєте, навіть коли хтось щось витворить, він ніколи не збреше. Ніколи не обманював», - підкреслює жінка.
У Сергія залишились дівчина та батьки. Поховали чоловіка на Алеї Слави на Свіштовському кладовищі.
Коментарі
Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись