Сьогодні в одному з кременчуцьких відділень Укрпошти відбулося погашення конвертів, присвячених 80-річчю примусового вивозу молоді з окупованої Ураїни у період Другої світової війни.
Як розповів керівник Кременчуцької спілки філателістів Володимир Скляр, на захід запросили кременчужан, батьки та родичі яких пов’язані з цими подіями.
До слова, масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками, пише Інститут Нацпам’яті.
Кременчужанка Ірина Дзюба – донька одного з тих, хто був примусово вивезений. Вона розповіла, що її батька, Бориса Влазнєва, забрали на роботи до Німеччини, коли йому ледь виповнилося 15 років.
«Вони нажахані були, бо це ж у чужу, ворожу країну забрали, - каже Ірина. – Мені розповідав, що вони розбирали ті дощечки у теплушках, де їх везли. Вони тікали, а їх повертали. Там (у Німеччині – ред.) він був до березня 45 року, він працював залізничником».
Теплушка (вагон)
За словами жінки, Борис майже не згадував події тих років, адже у СРСР про це заборонялося говорити, а таких людей вважали зрадниками. Розповісти свою історію чоловік зміг лише у часи незалежності України.
«Він розповідав, як їх табір приїхав Шарль де Голль – це для нього була значна подія, він дуже втішався цим.
Шарль де Голль очолював рух «Вільна Франція» та боровся проти Третього Рейху під час Другої світової війни з 1944 по 1946
Потім він був уже в наших військах, у військовій частині працював на території Польщі до 45 року. І вже в кінці 1945 він повернувся до України – в розбомблений, знищений Кременчук», - розповіла його донька.
Володимир Скляр також розповів про свого батька Миколу, якого примусово забрали з Кременчука.
«Він поїхав до родичів в село і там його забрали. […] Я багато почув про те, як він влаштував побіги, як його ловили, як його били до безтями, як друзі допомагали, щоб він не помер. Як сестра посилки надсилала, яка була в Австрії. Працював на заводі (в Німеччині – ред.)», - сказав Скляр.
За його словами, Микола з Німеччини до кордонів СРСР йшов приблизно два місяці. Після юнака забрали в табір у Сибір, як «зрадника держави».
«Він не мав права виїжджати до України. Після смерті Сталіна трохи послабшало, тож повернутися він зміг у 60-х роках», - повідомив Володимир Скляр.
Мама кременчужанки Надії Кравченко, Штефан Надія, декілька разів переховувалася від тих, хто насильно відправляв на примусові роботи.
«Каже: «І в сінях ховалися, і на чердаках ховалися, і в соняшниках». А потім їй сказали, щоб вони поверталися додому, бо облави не буде. Вони тільки повернулися додому, а тут облава і її забрали», - розповіла Надія.
У 1943 році Надію Штефан відправили на літню роботу до німця, який майже її не годував – давав по пів хлібини на два дні. Взимку дівчина працювала на одному з німецьких заводів.
Згідно з даними краєзнавчого музею, з Кременчуцького району німці примусово вивезли понад 10 тисяч осіб. Наразі вже випущено три конверти з історіями кременчужан тих подій.
Коментарі
Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись