25 областей до 25 років: як активна молодь змінює країну

1 754 0
25 областей до 25 років: як активна молодь змінює країну

      Досить прикро чути від містян, що економічна ситуація в Україні не дає змоги молоді повністю розкрити свій потенціал та свої можливості. Насправді, світ доволі простий і незмінний. Як і раніше, розвиток людини як гармонійної особистості – це справа, перш за все, самої людини. Аби змінювати щось у глобальних масштабах, варто зайнятися собою і спробувати спочатку змінити на краще себе. Через активність в усіх аспектах життя, а не тільки фізичну. Власне, те, чого так потребує наша країна, себто подолання «регіоналізації» з її упередженими поглядами на інших, допомагають досягти не великі гроші, а ініціативна молодь зі всієї України. Так, у 2014 році в День Соборності України, розпочав свою діяльність новий рух – «Твоя Країна». 

 

 МІСІЯ: ВСТИГНУТИ ДО 25  

   

 Євген Демченко, ініціатор руху «Твоя Країна»:

 
 

 — Ми говоримо передусім про місію руху, яку можна представити лозунгом не «Схід і Захід разом», а «Ти що, ще не бачив своєї країни?» і коротким хештегом #25областейдо25років: кожен українець до 25 років має побувати в усіх областях України. Для чого? Ми організовуємо візити не з туристичною метою, а задля кількох речей. По-перше, формування «всеукраїнських українців». Україна — надзвичайно різноманітна країна, і це величезний ресурс для розвитку, хоч у масовій свідомості це часто позиціонується як проблема. Ми вважаємо, що у нас недостатньо людей, які були б не просто патріотами свого регіону — Слобожанщини, Галичини, Донбасу чи Полісся, а й розуміли особливості та сильні сторони кожної з областей і могли використовувати це для загального блага всіх українців.
 

      По-друге, створення зв’язків між людьми. Нещодавно я виступав на конференції TEDx в університеті «Львівська політехніка», де розповідав про кампанію «Твоя Країна». Я провів невеличкий експеримент — попросив слухачів (а їх було близько 300) підняти руку, якщо вони мають друзів у Варшаві чи Кракові. Близько половини відповідали цьому критерію. Потім я попросив підняти руки тих, хто має друзів у Черкасах чи Миколаєві. Таких людей було більш ніж удвічі менше. Об’єктивно так склалося, що мешканці східних областей мають багато зв’язків із мешканцями Росії та країн СНД, мешканці західних областей тяжіють до Польщі та інших країн Європи, а от кількість зв’язків всередині країни порівняно мала. Групи учасників візитів у рамках нашого проекту формуються так, щоб кожен міг одразу познайомитися й поспілкуватися з людьми з усієї України.

      По-третє, краєзнавчо-просвітницька мета. 36% українців взагалі не були за межами своїх областей. Це дозволяє формувати у них через медіа «демонізований» образ інших регіонів для втілення політичного принципу «розділяй та владарюй».

      Під час візитів учасники знайомляться з діяльністю різноманітних громадських ініціатив, зустрічаються з підприємцями, чиновниками, митцями. Після візитів багато учасників стають організаторами візитів «Твоєї Країни» у своєму місті чи селі, організовують інші суспільно корисні проекти.

      Загалом ідея робити такий молодіжний обмін зовсім не нова й знаходила себе у різних проектах («Різдво разом», «Зі сходу на захід» тощо), не кажучи вже про європейський формат обмінів Youth in Action (тепер Erasmus+). Порівняно з іншими українськими проектами у нашого є дві ключові відмінності: ми возимо людей по всій країні, а не лише в якомусь одному напрямку, щоб показати нашу країну в усьому її розмаїтті — з середньовічними вуличками та архітектурою радянської доби, з замками та індастріалом, з природними особливостями та найрізноманітнішими людьми. Візити відбуваються не лише до обласних центрів, а й до невеликих містечок, наприклад Тростянця, Бурштина, Снятина. Крім того, ми радимо усім організаторам один день з візиту робити виїзним і показувати учасникам якісь цікаві місця поза містом.

      Перші візити мали відбутися до Луганська та Донецька, але ми, на жаль, не встигли...

      Нині географія проекту налічує більше 45 населених пунктів в усіх областях України (за винятком окупованого Криму). Візити організовують більше 30 різноманітних організацій та неформальних груп, загалом кількість організаторів сягає семи сотень людей по всій країні.

      Зараз у розробці сайт-платформа, який значно спростить процес подачі заявок на візити та надасть зручні інструменти для організаторів візитів. Є бажання спробувати масштабувати рух «Твоя Країна» на глобальний рівень через сайт-платформу, створивши своєрідний «всесвітній груповий організований каучсерфінг з програмою».

МАНДРІВКА

Кореспонденту «Програми Плюс» вдалося потрапити на один з таких візитів та на власному досвіді переконатися, що Україна  – варта, аби нею пишалися!


      Усе, що необхідно зробити, аби потрапити в те, чи інше місто, – заповнити анкету. Найважливішою частиною і головним фактором відбору є мотивація. У спеціально відведеному полі майбутній учасник має докладно розписати, чому саме в це місто він хоче потрапити. До Чернівців, де, за словами попередніх гостей міста, проект досить гарно організований, подається близько сотні анкет на кожен візит. Тож більшість щасливчиків (від 8-11) купують квитки одразу після заповітного дзвінка організатора.

      Враховуючи наші нововведення (чи проблеми) з Укрзалізницею, до Києва можна дістатися або за 200 грн. маршруткою (менше 6 годин – це у страшну заметіль і ожеледь), або за 7 годин нічним потягом. Залізницею, звісно, трохи дешевше – приблизно 140-216 грн., в залежності від типу місць.
З Києва до Чернівців уже простіше – о восьмій годині вечора потяг «Буковина» від’їжджає від платформи, і ранок ви зустрічатимете вже у місті казкової краси. Щоправда, таке щастя не всім по кишені – плацкарт без пільг обійдеться мандрівнику приблизно у 260 грн.


      У потязі чути виключно українську, можливо, навіть з певним, поки що новим, діалектом. Попутники бувають різні, але завжди знайдеться хтось балакучий або просто людина, якій не спиться від гуркоту коліс. У моєму випадку це були три панянки з Чернівців: дівчата приємні, веселі та щедрі. Як це зазвичай і буває, проговорили майже всю ніч. Українська в них гарна, і саме від цих дівчат нічого особливо невідомого за всю ніч почути не вдалося. Виявилося, що ці панянки працюють у кав’ярні, та чомусь називають себе не баристами, а барменами.  Що мене досить таки здивувало.


- Мені покалоля, три сосиски і дві булочки.
- Покалоля? Це що? Ось це? Та це ж Кока-кола!

- Ви чули? Покалоля! Це ж тре таке вигадати?!
- То румун. Чого ти дивуєшся.

Як мені здалося, наймолодша дівчина не втрималась  запитати: «То чому Чернівці?» З її слів, Чернівці – місто невеличке, хоча й дуже гарне. Однак не так «розкручене» і відоме, як Львів.
На ранок виявилося, що всі учасники-щасливчики їхали одним потягом, тож нас організованою групою завели до приміщення вокзалу, пригостили мандаринами й розповіли про основні правила перебування на проекті.
Організаторами нашого візиту, який уже був 16-м, були четверо молодиків та двоє дівчат, що по можливості теж допомагали в організації. І хоча у всіх різні спеціальності (від програмістів до істориків), це зовсім не заважає юнакам любити свій край, популяризувати його та робити Чернівці (як кажуть у Полтаві) маленьким Парижем!
Тож одразу з вокзалу ми пішли залишати речі у однієї з організаторок, що мешкала поряд. Коротко про необхідні речі: речі на три дні легко вміщаються у рюкзак, не треба набирати зайвого.

      Після спільного сніданку нас чекав тімбілдінг, тобто вправи на знайомство з іншими, представлення себе,  і як результат - об’єднання всіх учасників. І, звісно, екскурсія по місту. Головний організатор ТК - Ярослав. Це людина закохана в своє місто, яка має безкінечні знання про Чернівці і Буковину.  


 
Людина, яка вміє розповісти та показати Чернівці так, що у вас просто не виникне бажання купувати квиток додому. Звісно, це все не обійдеться без доброї порції жартів та цікавинок. Не дивно, що саме до пана Ярка (як його звуть місцеві), їдуть з різних областей та замовляють екскурсії на місяці вперед.

Наша екскурсія розпочалася з однієї з площ міста – Турецької (Пресвятої  Марії). Майже в центрі площі знаходиться криниця, яка слугує городянам уже не одне століття,  і яку за її тривалий вік неодноразово перебудовували. Ще з австрійських часів її шпиль увінчував півмісяць, надаючи «турецького» екзотичного вигляду.

 

З криницею пов’язана легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини. Зустрівши її якось біля криниці, де красуня брала воду, він до нестями закохався в неї та запропонував стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив містянам брати воду з криниці. На другий день дівчина прийшла до криниці, але коли зраділий паша підійшов до неї, вона кинулась у криницю і втопилася.

Також посеред площі зостався великий залізний велосипед, певно, колись забутий Гуллівером. Це один із кованих виробів, які щорічно дарують Чернівцям на День міста ковалі. Сама ж площа має дуже вишуканий вигляд зі старовинним шармом і, враховуючи кількість відпочиваючих, давно набула статусу улюбленого місця відпочинку місцевих.
По вулиці Шкільній ми повернулися назад на колишню площу Святого Христа. За словами Ярослава, саме звідси і почалася розбудова міста у 18 ст. По дорозі до площі  Філармонії була змога побачити старі металеві електричні стовпчики, які збереглися з австрійсьих часів. До речі, електричне освітлення у Чернівцях з’явилося у 1896 р., і вже наступного року по місту рухався трамвай.

 

      Не оминули й місця, що є серцем Чернівців ось уже два століття – Центральну площу. Хоча місто почало забудовуватися давно, європейський вигляд центру сформувався лише після спорудження тут у 40-х роках 19 ст. ратуші, яка назавжди закріпила статус центру Чернівців.  Далі наша група прогулялась єдиною пішохідною вулицею –  вул. Ольги Кобилянської, а по дорозі заглядали у всі місцеві магазини та внутрішні подвір’я, що мали у собі частинку якоїсь вже зовсім іншої історії. Пересуваючись до нового об’єкта екскурсії – Соборної площі, ми мали час насолодитися красою одного з найкращих зразків готичного мистецтва – костелу Серце Ісуса. Стрункі  неоготичні форми, різнобарвні вітражі… Тож зовсім не дивно, що костел став «архітектурною родзинкою» Буковини.
 
      Після обіду учасників було запрошено до Чернівецького художнього музею, який до  того ж є єдиним на Буковині музеєм  мистецького профілю. Вже при вході до музею всіх спантеличила звістка – дозвіл на фотографування у музеї не входить у вартість квитка та коштує 50 грн. Але не залишити жодної фотографії з цього неймовірно гарного місця було неможливо.
 

      Надвечір, після посиденьок і обговорення мандрів учасників, ми всією групою пішли на музичний вечір Ігоря Андроника та Юлії Штефуник. Такої енергетики та чуттєвості у піснях, мабуть, не очікував почути ніхто. Перший день завершився вечерею і рефлексією (обговоренням усього що запам’яталося за день).

      Другий і третій день проекту були побудовані таким же чином: усе організовано та розписано погодинно. До розважальної програми другого дня входили екскурсії по музеях за містом: літературно-меморіальний музей Домки Ботушанської, який знаходиться в приміщенні Глибоцького ліцею, та музей-садиба Ольги Кобилянської у с. Димка, де жила письменниця у 1889–91 роках і працювала над повістями «Людина», «Царівна», «У неділю рано зілля копала...».

      Також організатори потурбувалися, аби ми потрапили у музей історичного факультету ЧНУ, який через нестачу аудиторій знаходиться у напівпідвалі. Та, попри все, приміщення було оформлено непогано і кількість побутових речей мешканців регіону дійсно вражала. Після обіду одна з учасниць провела презентацію ще одного цікавого проекту всеукраїнського масштабу "Help and travel". Аби в майбутньому ми не мали проблем з мотивацією, до нас на  зустріч прийшов Ярослав Ясинський, справжній спеціаліст у сфері коучингу, та провів невеличкий екскурс на тему: "Що таке мотивація та як її зберігати". 
 Але найцікавіше було залишено організаторами на останній день - відвідування будинку-музею Володимира Івасюка, головного корпусу ЧНУ та майстер-класу з танців. Після таких вражень стримувати емоції ставало все важче. Ще більш засмучувало, що вже ввечері учасники залишать це чудове місто, повертаючись кожен до себе додому. Тож аби не гаяти дарма час, перед від'їздом усі бажаючі обмінялися листівками на згадку та маленькими пам'ятники подарунками.

 

ІНШИЙ ПОГЛЯД

      За певним збігом обставин, мені довелося бути у Чернівцях на день довше за інших. За цей день мені вдалося віднайти ще кілька цікавих місцин за порадами місцевих мешканців. Якщо ж простежити за відгуками про візити до Чернівців, хлопці там постійно змінюють програму і щоразу дивують гостей міста чимось новим. 
      Такі проекти - це щось дуже неохідне будь-якому регіону: від налагождення туристичної сфери у містах до розвитку молоді. Адже кожна мандрівка - це не тільки нові враження та знання, це нові друзі, що ще до від'їзду напишуть свою адресу та чекатимуть у гості. А чи може продовжуватися війна у країні, яку ми любимо та про яку все знаємо?


 

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись

Авторизация