Зараз у кременчуцькій художній галереї триває виставка, присвячена творчості Густава Клімта. Декілька тижнів тому ми більш детально розповідали про саму експозицію. Так, нагадаємо, що на ній представили 40 робіт від митців зі всієї України.
Читайте також: "Золота імітація" та жіночий образ: у Кременчуці відкрили нову виставку, яку присвятили Густаву Клімту (фоторепортаж)
Проте серед численних картин та фігур, увагу привертає серія знімків, виконана у пізнаваному «золотому стилі» митця Клімта. Автор робіт – фотограф Роберт Гармідер. Біля його знімків розмістили табличку з короткою біографією фотографа. Та чим більше вчитуєшся у життєпис, тим більше з’являється зацікавленість як до робіт, так і до самого автора.
Виявляється, що Роберт – родом з Молдови, але тоді виникає питання: чому і як його роботи потрапили до кременчуцького музею? Програма Плюс вирішила розпитати фотографа про його зв’язок з Полтавщиною, а також про натхнення з мистецтва, про митців з області та про війну.
Навіть попри те, що Роберта не було на відкритті виставки, а сам чоловік був у подорожі, нам вдалося поспілкуватися через Instagram.
«Бо всі родичі та все коріння – українське»
Роберт Гармідер народився у Кишиневу в українській родині (батько – з Миколаївської області, а мати – з Херсонської). Проте через розподіл, як було у звичаї в СРСР, батьків відправили працювати до Молдови.
Чоловік розповів, що взагалі Кишинів – це для нього давня історія, а сам він був там років 30 назад.
– Коли почав розпадатися СРСР, я вступав до Кишинівського політеху, але через національне питання мене не пропустили за конкурсом, – пише Роберт. – Бали були в мене добрі і мене без іспитів взяли до Одеського інституту зв'язку. Жив у Одесі 8 років. Згодом і мама переїхала до України, відразу в Комсомольськ (Горішні Плавні). Там наші рідні мешкали. Її рідна сестра та її сімейство. З українським громадянством проблем не було ні в неї, ні в мене... Бо всі родичі та все коріння українське. Канікули завжди проводив у бабусі в Україні.
Роберт зазначив, що любив читати українською та попри те, що в школі її не викладали, сам вивчив мову.
– Дітей наших із дружиною одразу віддали до українських класів, – додає фотограф. – Тоді ще був вибір, але ми розуміли, що якщо живимо в Україні, дивно було б віддавати дітей до російських класів. Тепер вони нам за це вдячні. :) коли переїхали, в Україну... Все минуле життя в Молдові, ніби стерлося повністю. Якби не фото домашні, я б важко згадав усе, що там було. А може, це старість.
«З творчістю Клімта я знайомий вже понад 20 років…»
Роберт вже 25 років мешкає та займається творчістю в Горішніх Плавнях, тому він і зміг потрапити на «золоту» виставку до кременчуцької галереї, вважає чоловік.
– Я, напевно, не стверджуватиму, що прямо для цих робіт я надихався або брав за основу роботи Клімта, – зазначає він. – Тут скоріше збіг, ніж продуманий намір. Але всякий збіг теж не випадковий. Між фотографами та художниками є багато спільного. З творчістю Клімта я знайомий вже понад 20 років завдяки тому, що колись читав єврейську прозу, і там були ілюстрації з картинами Клімта. Юдіф та інше. Тобто відбиток золотих робіт, десь на підсвідомому рівні надрукувався, але я думаю, що не тільки це...
Фото: Facebook-сторінка Роберт Гармидер
Фотограф розповідає, що при створенні фотографій, він керувався бажанням «зловити» момент із життя Горішніх Плавнів та хотів «зробити їх нейтральними (щоб не було осіб, що розпізнаються) і обмеженнями камери».
«Оскільки силуетні фото бідні на фарби, я хотів за допомогою золотих відтінків надати певної насиченості і збагачення фотографій
Плюс золото - це жовтий колір... Колір радості, життя під сонцем. В останні роки, мені цього дуже не вистачало і, напевно, я намагався цим збалансувати нестачу сонячного світла в моєму житті. І, звичайно, як будь-який автор, мені хотілося цим світлом/кольором поділитися з людьми», - додає Роберт.
«Звичайне технічно правильне фото – мені нудно»
Роберт не вважає себе професійним фотографом. Проте це не завадило йому перемогти на міському конкурсі з фотографій, а такі звершення лише підштовхнули чоловіка на створення своєї книги.
– Отже, я починав, як стріт фотограф, – пише чоловік. – У Фейсбуці є група Фотосушка Горішні Плавні. Я там дуже давно... Мої перші фото вирізнялися історіями з вулиці. Причому я ретельно подумував оригінальні та не дуже назви та цитати з книг до всіх своїх фото. Це фотографії за 2017-2019 роки.
Так вийшло, що в найпершому конкурсі мене вмовили взяти участь друзі, бо я не вірив у свої сили. Там була фотографія теж силуетна на заході сонця з дітьми та ластівкою. Я придумав до неї віршик. Мер вибирав особисто і дві години, як мені казали, і вибрав моє фото. Після цього я навіть почав сам намагатись зробити книгу з усіма силуетними фото та текстом.
Загалом я надихнувся від несподіваної перемоги і тоді став ділитися сміливіше своєю творчістю. Але я дуже люблю експериментувати. Звичайне технічно правильне фото - мені нудно!
Фото: Facebook-сторінка Роберт Гармидер
«Я намагався робити не фотографію, а рисунок, картину»
Багато фотографів у своїй творчості надихаються роботами всесвітньовідомих художників. Так, наприклад, у фотографії вже давно введено поняття «світло Рембрандта», а деякі фотографи відтворюють сюжети картин, стилі та навіть експериментують з кольорами.
Роберт також надихається художниками для своєї творчості, серед них – Моне, Айвазовський та Ван Гог.
– Для цього я всіляко знущався з лінз і фотоапаратів, – ділиться Роберт. – Мазав їх, загортав, тряс і підкидав. Я намагався отримати фото, художнє та незвичайне одразу з фотоапарата, без фотошопу. Тим більше я ним не володію. Мені подобалися Айвазовський, Моне... Я вперше оцінив Ван Гога і намагався, якось приблизно отримати подобу їхніх картин у своєму маленькому містечку.
Фото: Facebook-сторінка Роберт Гармидер
Доповнив свою розповідь історією про доньок-художниць:
«Мої дві доньки чудово малюють. Смішно, але це я їх намагався вчити, я її досяг успіху, а вони пішли далі. Одна в портретах, інша багато в чому і намагається навіть заробляти на цьому. У нас багато книг про митців і раніше ми з ними пробували різні техніки. Але мені не вистачало терпіння наносити мазки за мазками, фото мені подобаються більше».
Про інших
На наше питання, чи є фотографи з Полтавської області, яких Роберт міг би відзначити, він порекомендував лише одну мисткиню. Фотографиня публікує знімки пейзажів, зроблені на Полтавщині. Роберт знає цю жінку особисто, бо вона брала у нього інтерв’ю після його першої «сушки».
Фотографії: Instagram-сторінка mandryliya
До слова, «сушка» – це акція, яка об’єднує фотографів різних напрямів та майстерності. Кожен охочий вішає свої роботи на мотузку за допомогою прищіпок для білизни. «Сушку» ще можна охрестити, як «народну виставку».
На останок ми попрохали Роберта написати слова побажання українським митцям у такий нелегкий час, і ось що він відповів:
«Коли до нас прийшла війна .... я, як і інші творчі люди, трохи заціпенів і одночасно на якийсь час "осліп". Перестав бачити, точніше не хотів помічати, що попри те, що прийшла Смерть, Життя не пішла. Вона є, вона просто стала іншою. Я думаю, що правильним буде кожному робити те, що він може і як він може (крім додаткової волонтерської допомоги), щоб залишався зв'язок з Життям.
Український народ, як ніякий інший вміє це робити краще за всіх, коли під виття сирен, у бомбосховищах продовжують співати пісні, вірити в майбутнє і не впадати у відчай... Це добре і правильно, коли художники намагаються висловити те, що відчувають вони і те, що відчувають інші у цей період. Фотографії теж змінюються і намагаються висловити якусь нову реальність... Загалом, я що хотів сказати, українці дуже творчі люди, у них є ця жилка! І нам ніяк не можна її забувати і переривати... Інакше ми не будемо».
Нижче наведені роботи Роберта Гармідера.
Коментарі
Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись