Новини з 1996 року

Згадуємо Кременчук 50 років тому. Або що ми пам’ятаємо з 70-х

Олександр Курилов 03 березня 2021 Iсторiя 9117 0

Жителі Кременчука, а це вже абсолютно нове покоління за останні 50 років, змінилися й зміни ці величезні. Але в головному – ми всі такі ж як і наші батьки - працюємо, виховуємо дітей, намагаємося жити краще, тобто робимо все, що присутнє людині.
Однак дещо все-таки змінилося й в першу чергу – змінилося наше місто, що має назву Кременчук. 
Й ці зміни з 70-х, коли Кременчук вже не повоєєне місто, але 
На тій вже вулиці Леніна вже десять років як стоять  перші хрущовки, в яких на кухні неможливо розминутися двом. 
А в центрі Кременчука біля кінотеатру «Більшовик» вже збудована перша девятиповерхівка, куди всі діти з центральної частини Кременчука йдуть кататися на ліфті – бо небачена річ.
Але стара реальність ще тримається – двоповерхові будинки без зручностей з пічним опаленням, вбиральнею у дворі і водяною колонки ще стоять на вулиці Соборній (Леніна), біля центральної пошти.
Й дивлячись на ці поодинокі старі будинки, розумієш як жили наші батьки та бабусі.
А жили вони дуже просто.

На початку 70 квартири зачинялися на засови, а не замки

Раніше між іншим – все таки люди були простіші. 
І настільки простіші, що вони дверей на замки не закривали.
Не закривали, бо красти особливо було і нічого. Всі жили в крайній бідності як церковні миші. 
Це вулиця Бутиріна й будинок №83 на ній, в якому довелося пожити – типовий двоповерховий будиночок на 40 квартир з усіма незручностями та її елітними та неелітними жителями.
Тоді у 1970- в квартирах багатьох людей вже був газ, а по місту розвозили балони з пропаном. 
Але тут – на перехресті вулиць Горького та Бутиріна з плануванням – туалет за 50 метрів від будинку, колонка з водою – за 70, такої принади цивілізації ще не було.
Більшість жителів, а будинок був інтернаціональним: євреї, роми, українці, росіяни жили типовим своїм житям – води рпиносили з колонки, пічки топили дровами та вугіллям, а їсти готували на примусах та кірогазах.
А для такого, або цей примус видавав вогонь – його потрібно було заправляти гасом.
Гас  купували у магазині на 1 му Занасипу й туди раз на два тижні жителів йшли, попередньо поклавши на возики каністри, банки і будь який посуд, в який це пальне можна було налити.
Й вже тоді мложна було побачити – розподіл людей за соціальним статком.  
У того, хто був побагатше був кірогаз, в якого дві комфорки. 
Натомість, люди побідніші користувалися примусом у якого комфорка лише одна. 
І так вони жили - готували істи в підїзді – на 1-му та 2-у поверхах – але це типове явище. 
Простіше було взимку – тоді топили пічку й на ній готували та гріли воду.
Й тут слід віддати належне тодішнім партійним чиновникам – цим жінкам, а в більшості вони всі були вдови учасників Другої Світової – паливо виділяли.  
А от замків у квартирах тоді справді не було. Натомість був засув й спеціальний великй металевий «ключ» до нього, яким цей засув повертали
До речі, не було не тільки замків. Холодильник в ті часи з теж річ з області фантастики,  але вже був телевізор «Рекорд» і великий гучномовець (радіо), яке не вимикали. Й тут слід згадати – що більшість мешканців цього старого будинку в 70-ті роки – це жінки пенсійного віку – ті, які втратили своїх чоловіків у Другу світову війну й отримували по 40 рублів пенсії. Й добре якщо й були ці 40 рублів. 
Однак дечого у цих немолодих жінок, окремі з яких ніколи не знімали з себе чорних траурних платків, все-таки було – у кожного з них була купа сталінських облігацій, які їм видавали замість зарплати у роки війни. І через 30 років вже після війни – ці облігації ніхто не приймав. Всі чекали рішення уряду про їх обмін.
Отак вони і жили – зі справжнім крадієм в законі у будинку, на прізвище Валик Побиралик, який ніколи й нічого не крав у своїх сусідів – але регулярно обчищував квартири місцевих партійних вождів.
Й так вони виховували своїх дітей – коли нетверезий наш сусід як сьогодні памятаю на прізвище Осінцев ганяв свого сина ременем по двору й кричав – «не кради у людей, кради у государства». От тільки чоловіку було за тридцять, а дитині яку він ганяв ремінем – років сім. Це сьогодні все це виглядає якимось жахом. А тоді – це було в порядку речей… 
Далі буде – спогадів багато. Зокрема, як жили на початку 70-х, де працювали, як відпочивали.

 

Фото – «Окраїн.нет»

 

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись