Новини з 1996 року

Як Кременчук зустрічає своїх Героїв.

Ми всі давно звикли до відсутності елементарного сервісу в маршрутних таксі. Звикли до неввічливих маршрутників, до переповнених, душних маршруток, але до "хамства" на дорогах по ввідношенні до інших авто ми не маємо звикати! 28 липня автомобілісти - патріоти спільно із пішоходами зустрічали тіло загиблого Героя, Душу Станіслава. Колону Автомайдану супроводжувала машина ДПС, проте на зупинці "Московська" маршрутка №15 із державним номером ВІ 9453 не просто не пропустила автоколону, а ще й "підрізала" машину де знаходились координатори автоколони. Мало того, що водій маршрутки находу рахував решту, ще й по телефону розмовляв! Як таке можливо?! Яка може бути відмазка?!

Наше місто втратило 26 справжніх чоловіків, патріотів, захисників України. І кожного разу серце болить, як вперше. Гинуть найкращі, бо відомо, що боягузи відсижуються вдома біля жінок, і вдають що НІЧОГО не відбувається! Напевно, цей водій і є представником так званої "вишивати", бо прапорець в машині є. А усвідомлення важливості гідної зустрічі Героїв - немає.

"Я його особисто не знав". Як часто ми це чуємо, як відмазку. Але хлопці пішли на фронт не питаючи наших імен чи прізвищ. Вони не питали, чи патріоти ми, чи "вата". Вони проміняти спокійне життя вдома на бліндажі, улюблену музику на канонаду від обстрілів, улюблену роботу на непреривне напруження та близькість смерті.Невже наші захисники не гідні поваги ( хай навіть вона посмертна)?!

Я хочу попросити вибачення у близьких та рідних наших Героїв. Вибачте нас, що ми тут в мирі та спокої живемо, а ваші сини, чоловіки, брати, батьки на Сході захищають нас. За те, що наші діти, почувши звуки салюту, біжать дивитись на небо, а не ховаються в підвали, бо знають що ці звуки несуть розруху і смерть. За те, що хлопці, чоловіки проміняли своїх коханих на автомати, машини на БТРи, а біля серця тримають гранату, на випадок захоплення в полон. Простіть нас, якщо зможете! 

Мати, що залишилась зовсім одна, бо втратила єдину дитину; дитина, що втратила останнього з живих батьків та залишилась круглою сиротою; дівчина, що втратила свого коханого; зовсім маленька дитина, що вже НІКОЛИ не побачить свого батька. Кожна смерть - це трагедія, непоправна трагедія. А ми, кременчужани, як ніхто маємо розуміти і підтримувати наших захисників. І посмертно!

Прапорець в машині - це ще не патріотизм! Повага до інших, до своєї держави та до воїнів - ось справжній патріотизм! Ми повинні гідно зустрічати захисників, що повертаються додому, а тих, що полягли за нас з вами, зустрічати на колінах. Спитаєте чому? А я відповім питанням - а ви готові змінити своє життя та піти на фронт? Знаючи, що будете втрачати побратимів, а можливо і самі можете загинути?! Якщо ні, то тут, в тилу, ми маємо бути безмежно вдячні за відсутність "руського міру" та всілякої потолочі, що з ним прийде. Вічна Слава Героям України!

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись