Новини з 1996 року

Трагікомедія злочину, або Релятивізм* судового процесу

Юрий Сиора 31 січня 2019 Iсторiя 3250 0

Минулого тижня в Автозаводському районному суді м. Кременчука продовжилося слухання кримінальної справи «Поліщуки проти Яцика» (див. «Програму Плюс» №18 від 3 травня 2018 року «Безхребетна Феміда, або Глухий кут у захисті прав сім’ї Поліщуків»).
Прискіпливому спостерігачеві могло здатися, що сімнадцяте слухання (з березня 2017 року) проходило в атмосфері завуальованої симпатії до учасників процесу. Бо хоча пошук істини й не може відбуватися без емоцій, в атмосфері судового засідання відчувалася якась підозра: а чи не схожі деякі свідчення й тлумачення на неправду? На брехню, яку без підтвердження суд приймав за правду?

Чим більше дражнити собаку, тим голосніше він гавкає    

Стисло нагадаємо зміст минулорічної публікації.
«За час спільного проживання з Іваном Яциком я неодноразово зазнавала фізичного насильства з боку чоловіка, - зізнавалася автору вищезгаданої статті старша донька позивачів – Володимира Миколайовича та Оксани Вікторівни Поліщуків - Вікторія. – Безпричинне в стані алкогольного сп’яніння побиття... примусило мене звернутися до поліції та сховатися від чоловіка у квартирі батьків».
«Покинутий» дружиною Іван Яцик спромігся вирішувати сімейну проблему по-своєму: після погроз розправитися в ніч на 16 та 17 грудня 2015 року безжально підпалював вхідні двері квартири, за якими мирно відпочивали його неповнолітня дитинка з матір’ю, літні тесть із тещею та молодша сестра Вікторії Аня – восьмирічна дівчинка-інвалід, яка з дитинства страждала аутичним розладом розвитку нервової системи.
«Здійснений підлими руками підпал став першим,  але не останнім проявом відвертої ненависті... дії хулігана несли й нестимуть надалі не тільки реальну загрозу життю та здоров’ю всім членам нашої родини,  а й мають на меті наше фізичне знищення», - запевняв Володимир Поліщук правоохоронців. Однак висновки заявника враження на тодішніх міліціянтів не справили: мовляв, на одній підозрі криміналу не вигадаєш.
Безпринципність та бездіяльність правоохоронних органів обурила засоби масової інформації: «Підпал квартири з власною дитиною», «Знову погрози й знову підпал», «П’ятдесят днів жаху: як кременчужанин тероризує батьків дружини та мешканців усієї багатоповерхівки» - заходилися в крику місцеві газети. «Пекло в Кременчуці. Що стоїть за байдужістю та бездіяльністю поліції?» - підхопило РІА «Новини України». Прославив тоді кременчуцьких правозахисників і канал СТБ.
На тлі зростаючої нервозності, що вже вилилася з кола беззахисної родини назовні, найбільше постраждала молодша донька Поліщуків:
«Нестерпні умови нашого життя,  які підступно та цілеспрямовано нагнітає маніакальний Іван Яцик,  доведуть до краю психіку Ані», - переживав Володимир Поліщук.
А Яцик скаженів усе відвертіше, словесні погрози на очах у хворобливої дівчинки переростали в рукоприкладство. Аня ховалася від дядька Івана в комірці й відчайдушно кричала.
Перевірка спеціальною комісією за вказівкою Уповноваженого Президента України з питань сім’ї, дітей та молоді підтвердила зовнішньо-побічний репресивно-моральний вплив на здоров’я дівчинки. Правові дії проти Яцика начебто зрушили з місця, відкрили нібито й кримінальні провадження. 
«Але насправді створювалася лише видимість досудового розслідування правопорушень Івана Яцика, - вважав Володимир Поліщук. – Оскільки ми так і вистоювали в страху безсонні ночі під дверима,   виглядали у вічко,  чи не з’явиться знову палій з каністрою... А надворі матюкалося зібране зятем п’яне збіговисько вуркаганів... Приїздила викликана кимось поліція, згрібала Яцика та бешкетників у патрульні автівки. Але буквально через кілька хвилин Яцик повертався,   щосили тарабанив у двері й обіцяв підірвати їх гранатою... Складалося враження,  що місцева поліція спеціально підштовхує жорстокого нелюда до страшнішого злочину».
Однак психічно хвора восьмирічна дівчинка не витримала хвилювання і від чергової пожежі: шок від третього підпалу довів Анну Поліщук до суїциду. У відкритті кримінального провадження за статтею 120 Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства» поліція Поліщукам благополучно відмовила... «через відсутність у діях І.С. Яцика складу кримінального правопорушення».
Безкарність породжує вседозволеність, і коли погрози фізично розправитися з дружиною, тещею, а заодно і з тестем переросли в конкретні побиття, Вікторія Яцик вирішила, що за краще з кривдником розлучитися. Це тільки більше його роздратувало, і під гарячу руку безкарного месника почали потрапляти всі «колишні» по черзі: спочатку - дружина Вікторія, згодом він «привітно»  зустрів з роботи тещу, потім «віддячив» тестю, який наважився за неї заступитися. За фактом побиття було відкрите кримінальне провадження, однак слідчі тягли його, поки... не закрили! Автозаводський районний суд постановив внести заяву-скаргу Поліщуків до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але щоб якось пришвидшити слідство, потерпілим Поліщукам довелося звертатися аж до Міністерства внутрішніх справ та Генеральної Прокуратури. 
На початку весни 2017 року репутація покидька та численні приводи в міліцію-поліцію нарешті всадили Яцика на лаву підсудних. А трагікомедія його правопорушень трансформувалась у судочинний фарс.
«З’являючись на суд добряче напідпитку,  Яцик не соромлячись заявляв,  що «вже замовив для Поліщуків резерви на цвинтарі», - згадує Володимир Миколайович. – Дивно,  але пі­дозрюваному прощали і його замішані на матюках погрози свідкам,  і непристойні жести в бік потерпілих,  і надто зухвалу поведінку в залі судового засідання: «Ви тут усі куплені, мудаки!» - презирливо кричав він учасникам процесу. Здавалося, що керує судовим засіданням не суддя,  а підсудний».

А тим часом...

Ми недаремно нагадали початок цієї історії - 23 січня 2019 року кримінальна справа «Поліщуки проти Яцика» слухалася в Автозаводському районному суді востаннє. Протягом наступного тижня суддя обіцяла розмежувати всі «за» та «проти» і в середу, 30 січня, дійти до логічного висновку: наскільки винен підсудний перед Законом і Поліщуками та якого покарання Феміди Іван Яцик заслуговує.
Оскільки на той час номер щотижневика «Програма Плюс» (який Ви зараз тримаєте в руках) уже був зверстаний, запевняємо недоброзичливців: тиснути на наш непідкупний український суд за допомогою статті газета аж ніяк не збиралася. Але віртуальний шанс по-дорослому пограти в дитячу гру «Відгадайка» постфактум отримала.
Отже, залишаємо філософію й розглядаємо не мораль поведінки, а лише факти. Бо мораль у наш час обов’язково має друге дно.
Втім не вважатимемо себе доками в судочинстві, лише пі­дозрюємо, що за психологічними основами судової діяльності суддя не повинен демонструвати своє ставлення до будь-кого з учасників процесу. 
Чому ж тоді з самого початку судового процесу «Поліщуки проти Яцика» суддя поставила під сумнів сам факт побиття Володимира Поліщука та вірогідність нанесення йому Іваном Яциком ударів?
«Не пам’ятаю,   на якому – другому чи третьому - судовому засіданні суддя посадила Яцика за стіл, дала папір і олівець: «Пишіть клопотання щодо проведення повторного слідчого експерименту!» - вступає в гру постраждалий Володимир Миколайович Поліщук. – З надією на те,   що буде доведена його невинуватість?»
(Повторний судово-слідчий експеримент проводився чомусь без потерпілого, але можливість нанесення підозрюваним ударів таки підтвердилася).
Чи здавалося, що суддя сподівається почути протилежний висновок експерта?
«Нібито здавалося. Бо своїми навідними питаннями суддя намагалася збити експерта з пантелику. Хоча це - моя особиста, чисто суб’єктивна думка».
Як же реагував на остаточний висновок експертизи обвинувачений?
«Поки судмедексперт не пішов, мовчав. А як пішов,  розмахався руками: мовляв,  це Поліщук з експертом домовився,  заплатив йому за фіктивний висновок! Тварюка!»
Чи не здавалося щось дивним у ході процесу й Вам?
«Позиція судді так і залишається для мене незрозумілою, - визнає Володимир Поліщук. – Суддя відразу – з перших же засідань - натякала Яцику про амністію (певно,  про амністію жінок і чоловіків,  які мають неповнолітніх дітей?) у зв’язку з десятою річницею Незалежності України».
Перепрошуємо, але крихітка-донька Івана Яцика нібито втекла від батьківського піклування разом з матір’ю?
«Щоб онучка «втекла»,   довелося розміняти нашу трикімнатну квартиру: донька сховалася від мстивого Яцика в селі за Крюковом, я з дружиною – на Кіровоградщині. Однак майже стотисячний борг за аліменти дитині залишився на горе-батькові: «Я її ножем штрикну,  і на цьому аліменти закінчаться!» - любив хизуватися своєю крутизною Яцик».  
Суд знав про якісну характеристику підсудного?
«Ще й як знав! Суду все було відомо із самого початку процесу. Який же тоді був сенс вимотувати людей майже дворічним судовим процесом,  коли від самого початку суддя планувала відмовку та самовиправдання: «У будь-якому випадку він /Яцик/ потрапляє під амністію»?
Чому ж Ви тоді мовчали й не відстоювали на судових засіданнях своє право на захист?
«Нас – постраждалих від Яцика позивачів - практично ніхто не бажав слухати, скептично ігнорували. Зате було смішно й шкода спостерігати за Яциком, коли під час останнього судового засідання нашпигований наркотою парубок ніяк не міг второпати й збагнути,  про яке клопотання йде мова: «Мені такого не потрібно! – тупо белькотів він. -  Що вам від мене треба?!»
Яка ж тоді була на суді роль обвинувачення?
«Прокурор був налаштований до потерпілих лояльно, - говорить Володимир Поліщук. – Попри все,  він був проти нав’язаного суддею повторного слідчого експерименту,  але... «Пане прокуроре,  тут усе вирішує суддя!»
Що суддя мала на увазі?
«Не можу сказати. Оскільки нехай і не на пряме,   але часткове визнання Яцика» («Я був такий п’яний... такий... Не пам’ятаю,  кого бив,  як бив... Долонею чи кулаком... Не знаю. А дружину тоді я взагалі й пальцем не чіпав!») суддя навіть уваги не звернула! А повинна була! Особисто я такого судового фарсу зрозуміти не можу!»
А що говорить з цього приводу слідчий?
«Я теж хотів би почути тут слідчого. Ні,   я розумію,  в кожного з працівників слідчого відділу сила-силенна роботи. Але мені дивно,   чому підсудний (ви знаєте,  про кого я кажу!) почув про порушення проти нього два місяці тому кримінальної справи не від слідчого,  а від мене? І не «вчора»,  а буквально сьогодні?!»  
А як відреагував на фініш процесу прокурор? 
«Мовчки. «Пане прокуроре, а чому не коментуєте пропозицію амністувати підсудного?» - запитала його суддя. Прокурор лише зітнув плечима».
ПОСТСКРИПТУМ. Якщо оприлюднення вироку Івану Яцику не перенесуть на інший день, читайте про рішення суду в наступному числі газети.   
* Релятивізм (від лат. relativus — відносний)  - філософське вчення,  що заперечує можливість об’єктивного пізнання дійсності внаслідок нібито повної її відносності

 

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись