Новини з 1996 року

Ні совісті, ні поваги!

Влад Гладкий 19 березня 2017 Життя 958 0

Знаєте, коли помирає близька людина, то ми навіть і не зупиняємося на питанні «А скільки грошей на все це ?», «А чому?» та інше. Нам головне відправити людину у чистому одязі, з усією повагою до неї на той світ. Це може статися з будь ким із нас. Ніхто не застрахований від смерті.

Просто була людина, та раптово її не стало. Як би мені, та моїй родині сумно та тяжко не було, але просто хочеться висловити свою думку, свій крик душі стосовно ситуації.

Учора, 18 березня, так сталося, що померла та людина, яка була важливою для мене, для моє сім’ї та просто людина, яка на протязі свого життя шанувала нас, любила життя та хотіла жити. Ну ось учора був похорон. Його поховали не далеко від дому ( а проживав на Володимира Великого ), то поряд є «Свіштовське кладовище». Як ми знаєм, там є і алея героям АТО ( де його і поховали).

Ну все, провели людину в останню путь, з усіма відповідними цьому правилами. Поїхали на обід, та на цьому день і закінчився.

Ну а сьогодні, як і є так би мовити у традиціях народу нашого українського, то потрібно віднести на наступний день, ранкову їжу. Ну так прийнято, що поробиш.

На секунду, ви тільки уявіть, скільки потрібно пройти з головного виходу до тієї алеї! Були закриті ворота для автомобіля, а саме сьогодні, ми і не могли заїхати, а у машині сиділа дружина померлого, а вона хвора на ноги, йти не може. А ще й після похорон…

Ну ми приїхали до місця, до головного входу на кладовище, та нас чекала несподіванка. Ворота для проїзду ЗАКРИТІ, стоїть натовп, який кричить, щоб просто відкрили ті ворота для проїзду ( учора багато було похорон ), а охоронець, чи хто він там є, просто людей ігнорував, йому просто було «по-барабану». А ще й до усього, якийсь чоловік, місив розчин цементу, та виливав у відра, та ніс їх через все кладовище, ремонтуючи пам’ятник.

У чому сама суть обурення не тільки моя, моєї сім”ї та інших людей які там стояли?

  1. По усім правилам та традиціям цього дійства, не мають права зупиняти чи закривати ворота. Люди просто хочуть відвідати рідну людину та постояти на тому місці.
  2. Не має навіть таблиці або часу роботи кладовища. Та такого й бути не може, щоб воно було закрите, та не пускали туди людей на авто. Люди повинні стояти під холодним дощем, плакати, та надіятися, що все ж таки відкриють ворота, та дадуть дозвіл? Напевно, що так не повинно бути!!!
  3. Та останнє. Куди дивиться голова цього кладовища. Хіба йому не видно, як хоронять людей, у якій багнюці, у якій воді, яка стоїть від дощів. Ну правильно, чого йому сюди їхати, турбуватися, як він просто може відпочивати, та ні про що не думати. А гроші капають? Та хай капають на карман.

Просто соромно має бути керівнику цього кладовища, охоронцям та всім, хто причетний до цієї ділянки.

Так, сумно не тільки мені, а й усій моїй родині. Так, горе, я все розумію, але це не можна так залишати безвідповідально.

Мені дуже шкода всіх тих сімей, котрі так само як ми, з моєю родиною, сьогодні, під дощ, приїхали, та просто стояли та чекали, коли все ж таки дозволять пройти до рідної душі, якої не стало поряд з нами…

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись