Новини з 1996 року

Любов людей до братів наших менших, та якою вона бува. Усі її сторони

Влад Гладкий 14 лютого 2017 Життя 2959 0

Сьогодні, 14 лютого, у такий доволі прохолодний день, ми з колегою завітали до притулку тварин. А саме подивитися їхні умови перебування, комфорт, та дізнатися більше інформації з уст жінки, для якої тварини, а особливо собаки – це життя, якому вона практично, хоча ні, повністю себе віддає. Ну так сказати – справа життя!

Цю жінку знає кожний у нашому місті, адже вона піклується, та турбується про життя та стан тваринок, у яких не має господарів. Це Марина Кожушко, справжня людина, та людина з великої її букви!

Перед зустріччю, ми вже знали які будемо ставити запитання, так би мовити блок, або план, який дійсно був по ділу, та на який Марина Кожушко з радістю відповідала, та приводила особисті приклади, з особистого життя. Ми сиділи десь півтори години, та нам було так цікаво, що ми дивилися тільки на неї, та на стільки уважно її слухали, що не помічали як швидко спливав час. Але скажу точно, що це того варте було. Отже далі напишу про те, як саме вона відповідала на поставленні нами запитання, це дійсно вражає! Під час нашого діалогу, був присутній Михайло, ні, це не людина, це просто песик, з виду ширше стола, але дуже привітний. Розмова була ще приємніша.

Перше запитання від нас, від журналістів було таке: “Як Ви, пані Марино прийшли до такого часу, що почали займатися волонтерством, та почали допомагати бездомним собакам, та просто, розкажіть про свою діяльність”. На що ми отримали дуже вичерпну відповідь: “Займатися цим професійно, так би мовити почала два з половиною роки тому. А що стосується моєї волонтерської діяльності, то я вважаю, років зо п’ять я почала саме цю діяльність. Мама як моя каже – «Моя Маринка как научилась ходить, то сразу пошла к животным». Чомусь це так сталося, десь там всередині я з цим народилася. Ну це як художники, якщо з дитинства мріють, то одразу беруть олівець та починають малювати, музикант бере скрипку чи гітару. Ну а власне я, одразу пішла до тварин, а саме до собак. Напевно це моє покликання. Я дуже обожнюю тварин, дуже легко знаходжу з ними спільну мову, так сказати, я ціную все живе, не тільки собак, а ще й котів, я завжди цікавилася усіма видами тварин. А особливо проблемами справедливості. Адже моя діяльність допомоги була пов’язана не тільки з тваринами, я ще допомагала похилим людям, дітям, яким була підтримка та допомога. Оточуючи гадають, що якщо ти волонтер та допомагаєш тваринам то це все, тільки їм, але ж це не так, ми всі люди та людяні. Ми допомагаємо усім хто в біді! Так як я знаю характер та поведінку собак, то саме зараз, на цьому відрізку життя я працюю саме з ними! Проблема у нашому місті стоїть не тільки з собаками, але ще й з малозабезпеченими дітьми, сиротами, багато похилих та самотніх людей, та я зі своїми колегами все одно намагаємося хоча би їм допомогти, адже милосердя не може бути вибірковим!”

Також, пані Марина розповіла випадок ще з дитинства, який за її словами закарбувався у неї не тільки в розумі, але ще й в серці. Саме після цієї історії ми запитали наступне запитання: “Був у мене в дитинстві такий дуже жорстокий випадок, саме на моїх очах. Своє дитинство я провела на  далекій Півночі, ось, і в мене там була своя компанія собак. Спочатку вони мене проводжали до садка, потім вже до школи, зустрічали, ну такі друзі, та їм я постійно давала такі «романтичні позивні» для того часу – це були Піонер, Комсомол, Розвідник. Ну такі у той час були імена у тваринок. Це зараз вже вигадують, а тоді шо було, таким і назвали. Ми просто діти того покоління. Та одного разу моїх цих друзів розстріляла служба по цим справам, стріляли тоді вогнепальною зброєю, тобто у тому дитячому ще віці, я відчувала те скавучання самим серцем. Я бачила кров на снігу, це дуже страшна картина для мене була. Я намагалася груддю закрити їх, аби їх не вбили, але я була безсильна. Тоді я можливо й вирішила, що будучи дорослою, я буду захищати собак. Сказати в цілому – я за гуманний, та розумний підхід! Але природу ми здолати повністю ми не можемо, все одно така ситуація буде тривати й надалі. «Бездомні собаки – це помилка людини». Це продукт недбалості та не гуманності людини, що до тварини. Я реалістка, я не кажу навіть, що ми повністю зробимо так, що бездомних тварин не буде, ні, це не реально, як би нам цього не хотілося! Саме у своїй роботі, я хочу втілити мрію, мрію людей, а саме щоб бездомних стало менше та не стало зовсім , щоб ми усіма змогами, змогли дійти до цілі!” Повернімося до запитання під номером 2: ”Як ви реагуєте на виклики людей, а особливо ваша реакція, на подію, яка сталася у січні місяці, що знайшли собаку без скальпу?” На що Марина Володимирівна відповіла коротко, але зрозуміло для загального поняття. “На виклики людей ми їдемо одразу, чи агресія, чи напад чи труп тварини ми обов’язково будемо на місці. А що до тієї ситуації, то це можна назвати ЧП, а саме ЧП людей, які так халатно, по грубому, по жорстокому повелися з бідними собаками. Я була просто шокована такою роботою людей. Мені вже на місці розповіли, що до нашого приїзду діти просто стояли та плакали. Так звісно, це буде погано для їхньої психіки, моральна травма я би навіть сказала. Це була напевно показова така сцена, що хотіли нелюди цим показати, я не знаю.” Ось так пані Марина прокоментувала цей випадок. Третє наше запитання полягало у тому, що: “ Чому ж люди викидають тварин на двір, та як з цим боротися?”. “Боротися з цим безрезультатно. Що я бачу у цьому плані: не має рівня у документах, про відповідальність господаря над твариною, це перше, а друге, це посилити дію цих самих документів та законів, та контролю над своєю твариною. Боротьба це, чи ні я не можу знати. Це просто особисто моя думка.”

Ну давайте тепер перейдемо до напевно найголовнішого нашого запитання, та запитання містян: ”Як же тим песикам у тих своїх домівках, комфортно їм чи ні, та всі ці питання, що стосуються проживання тварин?” На що нам зробили екскурсію, показали всі воль’єри, усі умови проживання, умови проживання для тяжких по стану здоров’я собак, повністю все. Так, звісно дуже їх шкода, як тільки заходиш у будиночок, то бачиш цих скалічених бідолашних тварин. У того лапка, у того око, у того інше. Дуже боляче на це дивитися. Але ж ми знаємо, що всі там собаки – НАГОДОВАНІ, СТИРИЛІЗОВАНІ та  ЗНАХОДЯТЬСЯ У ТЕПЛІ, що є головним чинником. Нам розповіли, що є допомога з боку волонтерів, це само собою, зі сторони спонсорів, які подарували тепло та все інше, а також місцевий бюджет. Так, звісно, десь не вистачає, десь щось, але всім всього хватить, без уваги ніхто не залишиться. А ще нам показали самого такого старого пса, якому там дуже добре жити. Звати його Слоненя, його там всі обожнюють, та носять на руках!  Але все таки приємно бачити, що Марина Кожушко, бере того песика, яких без лапки, бере його на руки, та як той починає облизувати їй обличчя. Вона каже, що це він їй так вдячний. На таку картину без сліз дивитися не реально. Це дуже гарно та приємно!

Підводячи підсумок такого походу до цих тварин, то можна підкреслити для себе кілька пунктів. 1. Тварини нагодовані та у безпеці. 2. Дякувати Богу, що є такі люди, без яких така допомога не можлива ( а там працює цілий персонал, як у готелі – ті хто готують, прибирають, проводять операції та тому інше). Тому просто низький уклін таким людям, це дійсно ЛЮДИ, з ВЕЛИКИМ ПРОСТО СЕРЦЕМ!

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись