Новини з 1996 року

Державність на землях України

А.Суковач 25 червня 2020 Iсторiя 494 0

Зазирнувши в минувшину наших земель в до літописній історії часів Трипілля - Аратти - Оріяни, в статтях  «Скільки років Кременчуку» та «Санскрит і українська мова», я в цій статті хочу ще раз звернутися до тих часів, бо уже тоді були державні утворення і бере початок ,формування українського етносу-нації та починається історія Кременчука.

   Отже...  ще в VІ тис. до н.е. на просторах від Дону до Карпат почалася цивілізація.

   Уже з кінця V тис. до н.е. почався прискорений  розвиток міжплеменних відносин і встановлення та розвиток державності.

   За свідченням древніх істориків, а потім й сучасних науковців ,Трипілля-Аратта-Оріяна була першим державним утворенням в післяпотопний період на європейських просторах.

   Це не були держави в класичному розумінні з їхніми інституціями і необмеженою монархічною владою.

   Це були племінні об’єднання з однаковим побутом, культурою, мовою і сферою господарчої діяльності.

   Трипільці дали початок державотворенню.

Держави - міста, конфедерації, федерації

   У VII ст. до н.е. на українських землях утворився могутній міжплемінній військово-політичний союз під загальною назвою «скіфів», як їх назвав «батько» історії Геродот.

    Кожне плем'я  мало свою назву: скити, сколоти, орочі, гелони, царські скіфи та інші.

    Від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я  розкинулася імперія скіфів.

    Союзи створювалися і розпадалися.

 На зміну скіфському об'єднанню прийшов союз слов'яно -русів з гунами (ІІІ ст. н.е.- IV ст. н.е.).

    Після його розпаду утворюється антський союз, до складу якого входили слов'яно - руські племена й сармати.

    Всі вони створювались на основі місцевих племен.

    Поряд з великими державними об'єднаннями існували також і міста держави, про що говорять археологічні розкопки городищ:

  • На території Кіровоградської обл. біля с. Небелівка виявлені величезні споруди у вигляді хреста.

    За твердженням англійського археолога Дж. Чапмена, під керівництвом якого проводились розкопки, це була релігійна споруда, де проводили священні ритуали десятки тисяч людей.

  • А на Полтавщині біля м. Більськ виявлено величезне місто, яке не поступається великому обласному центру.

  Воно  було більшим  від сучасного  Кременчука. Це місто в давнину називалося Гелон.

  За свідченням Геродота це була столиця скіфів гелонів.

  • На Черкащині відкрилось селище на 450 га, в якому мешкало понад 10 тис. людей, яке також було містом-державою.

    Тут необхідно сказати, що усі державоутворення на наших землях  відбувалися на демократичних засадах, навіть у Великій скіфській імперії, коли мова заходить про її царя.

    Цар мав значну владу- він очолював військо, був верховним суддею, але його влада не була абсолютною. Найважливіші справи обговорювалися на народних зборах, які дістали назву «Рада скіфів». Це був демократичний орган, на засіданні якого, іноді, вирішувалася доля і самого царя.

    На зміну одним державоутворенням приходили інші-більш досконалі, але в основі їх лежало народовладдя.

 Держава Київська Русь

    Отже, могутня держава Київська Русь народилася не на пустому місці- у неї є глибокі тисячолітні коріння.

    Виникненням цієї держави ми нікому не зобов'язані, в тім числі і норманам, за версією російської історіографії, яку не підтримували і видатні російські науковці, починаючи з М.В. Ломоносова.

    Відносно назви та походження народу русичів було багато досліджень, тому зосереджуватися на цьому немає сенсу.

    Одне твердо можна сказати - це було продовженням формування етносу (народ, нація) на просторах від Дону до Карпат за рахунок уже споріднених племен.

    До створення Київської Русі на землях України існували русько-слов'янські державні утворення-князівства: полян, древлян, уличів, тиверців, волинян, бужанів, білих хорватів, дреговичів та інших.

    Русько-слов'янські об'єднання поширювали свою діяльність на Захід, на Північ і на Південь.

    Ми уже знаємо, що русичі, під назвою уличів та тиверців, ще задовго до греків утворили в Криму та в Північному Причорномор'ї міста-колонії: «... там кріпив град Сурож (Судак) Білояр, а Криворіг був тоді князь русів...»

    Нинішнє місто Кривий ріг дістало свою назву руського князя ще за тих часів, як і назви міст та морів — Сурожське (Азовське) і Руське (Чорне), а все Північне Причорномор'є носило назву Руськолань.

   Інші русько-слов'янські племена утворили в східній та центральній Європі держави.

   Це не були завоювання.

   Це була мирна колонізація земель, на яких згодом утворилася розвинена цивілізація, бо вони несли демократичний устрій державоутворення на широких формах народовладдя та самоврядування.

    А згадаємо часи Київської Русі, коли місто — держава Великий Новгород запрошувала на княжіння у київських князів їх синів, а Новгород в той час став республікою.

   Київська Русь не була монолітною державою усіх руських племен, лиш центром.

   Землі Київської Русі мали назву Чорна Русь, а була ще Прикарпатьска — Червона Русь, а також Біла Русь.

   Існували Галицьке та Волинське князівства як державні утворення, але підпорядковані Київу.

   Тут доцільно буде згадати, що Кременчук існував уже як укріплення за часів Київської Русі, про що говорить науковець — археолог О. Супруненко, який проводив розкопки у 2003 р. підчас будівництва готелю.

   Та й назва тюрьськомовна говорить сама за себе - укріплення - фортеця, а це значить, що Кременчук уже був укріпленням за багато віків до появи  у світ у 1571р. королівського універсалу.

Зрештою, за всіх часів, починаючи з початку І тис. Кременчук, як порубіжне місто, весь час руйнувався, а опікувалися його відбудовою, виключно, його захисники за фінансової підтримки місцевих можновладців. Окупанти ніколи не переймалися питанням будівництва чи відбудови - вони тільки  грабували та руйнували.

    Цьому підтвердженням є локальна війна між різними польськими магнатами за Кременчук у 1645-1647 р.р., яка майже повністю знищила місто

    Та й взагалі життя продовжувалося по всіх напрямках: в економіці, в політиці, в культурі.

    Будувалися міста, укріплення, храми, наукові заклади.

    Цим переймалися всім відомі і невідомі українські діячі: князь - полководець К. Острозький, гетьман П. Конашевич - Сагайдачний, староста черкаський О. Дашкевич, князь - козацький ватажок Д. Вишневецький - це тільки сота частина українських діячів за часів польської окупації, які опікувалися справами українських земель.

 Відносно тюрськомовної назви Кременчука, то прийде час і стане відомо як його називали скіфи, чи кімерійці, арабські чи грецькі купці, чи слов'яно-русичі.

    Та, мабуть, і досить плестись в хвості запліснявілої російської та польської історіографії. Не потрібно загоняти себе в глухий кут українофобії.

    Краще більш глибше вивчати багатющу історію українських земель.

    Але продовжимо наше послідовне дослідження державоутворення на наших землях.

     В ХІІІ ст. могутня держава Київська Русь розпалась під впливом феодальної роздрібленності та від татарської навали. Але це не було кінцем Київської Русі.

    Успадкувавши Галицько - Волинські землі від київського князя, Данило Галицький відстояв від руйнування Київ та права спадкоємця Київської Русі.

   Тож історія державності руських земель продовжувалася. Тут потрібно сказати, що вони були номінально залежними від татар, особливо Правобережжя.

Велике Литовсько-Руське князівство

    Внаслідок ослабленості централізованої влади руських князівств значна їх частина і Київ з 1362р. перейшли під владу литовських князів, утворивши Велике Литовсько-Руське князівство, до  якого ввійшли землі Білої Русі,  частково Чорної Русі з Київом.

   Для руського народу перебування під владою литовських князів мало в цілому, позитивне значення.

  Фактична влада в руських землях належала русам-українцям.

  • Литовський статут (Кодекс законів Великого князівства) спирався на законодавчі традиції Київської держави.
  • Адміністративне та юридичне діловодство велося «русько-українсько-білоруською» мовою.
  • У містах зберігся руський склад населення.
  • Православна церква посідала монопольне становище і навіть литовські князі приймали православну віру.

    За таких обставин частина литовців асимілювалася з русами -українцями. Пам'ять про це залишилась у прізвищах: Литвин, Литвиненко, Литовченко, Литвинець та ін.

  • Руські князівські військові формування залишили за собою свій статус в складі об'єднаного  війська.

    Все це дало змогу литовсько-руським князям витіснити татар після перемоги у 1363 р. до Півічного Причорномор'я, а також відібрати загарбані землі московитами.

    Доречно буде сказати, що за часів Литовсько-Руського князівства Кременчук, уже на той час — старовинна фортеця, став козацькою, як порубіжне місто між Південним степом і Московськими землями, а це відбулося задовго до польської інтервенції.

    Велике Литовсько-Руське  князівство проіснувало до початку XVI ст. на арені Східної Європи з'являються найбільш сильні держави: Швеція, Московія, Польща.

    Щоб протистояти Московії  Польща укладає союзний договір з Литвою, а згодом вони об'єднуються в одну державу де верховенство одержує Річ Посполита.

    Литовське князівство володіє тільки частиною земель Білорусії, а Польща починає анексію земель Русі-України.

Українські землі під владою Польщі

    Все пізнається в порівнянні.

    Польсько-Литовське королівство, під владою якого опинилися українські землі, залишалося анахронізмом- рутинним феодалізмом.

    Польща - Річ Посполита (Польська Республіка) в 30-40 роках XVII ст. із країни широкої віротерпимості перетворюється на  «Східний бастіон» європейської феодально-католицької релігії.

    З цього часу Польща вважає себе одноосібно володаркою земель  «від моря і до моря».

    Навіть в наш час націоналістичні радикали Польщі пропагують цю ідею. Ці речі довелось чути, перебуваючи в Польщі з 1981р. по 1986р.

Закономірність подій кінця першої половини XVII ст.

    Українські землі знаходились і знаходяться в Європі, являючи собою її географічний центр, а тому всі події, того часу, тісно пов'язані.

    Це був той час, коли феодалізм виродився і потребував більш зрілої формації.

    Поєднуючи в собі релігійні, соціальні та інші елементи, революції відбулися на початку 17 ст. в Німеччині, Англії, Португалії, Богемії, Угорщині .

    Ці революції були не тільки соціально-політичними, вони зачепили всі сфери в науці, архітектурі та у військовій справі, тобто це був початок Епохи Відродження.

    30 років йшла війна між католиками і протестантами-гугенотами, яка забрала мільйони життів. Сіли за стіл переговорів і підписали 24 жовтня 1648 р. мирну угоду на співіснування двох конфесій - це був знаменитий Вестфальський  мир.

    Все нове і прогресивне вимагало простору.

  • На зміну феодальному ладу приходила молода форма соціальних відносин - капіталізм.
  • На зміну історії середніх віків прийшла нова ера - Нова історія.
  • На українських землях закінчилося формування етносу нації, тобто в першій половині XVII ст. сформувалася нація - українській народ, яке почалося в кінці І тис. до н.е.

    Було б добре запровадити День державності української нації.

    З огляду на все вище перераховане — це були передумови визвольної війни - національної революції українського народу 1648 р.- 1657р.

    Передумови загальнонаціональної революції в повній мірі назріли і вона вибухнула.

Розвиток подій

    Існують різні погляди щодо подій 1648р. Навіть дуже простий і наївний — якби староста- шляхтич Чеплинській не відібрав землю у Богдана Хмельницького і не позбиткувався над його сім'єю, то не було б ніякої революції.

    Але обставини назріли до критичного стану — вибух повинен був статися, а вибуху потрібно було дати  направлену дію.

    Ось тут у потрібний час і в потрібному місці з'явився Б. Хмельницький.

    Він був обдарованою людиною та мав чималий досвід в багатьох питаннях, в тому числі і у військовій справі, навіть побував у турецькому полоні.

     Був на службі короля при його дворі і виконував деякі дипломатичні справи. Добре володів 5 іноземними мовами та був  високоосвіченою людиною.

     За короткий час заслужив довіру запорожських козаків, які вибрали його гетьманом.

     В повній мірі розкрився його талант полководця, державного діяча і дипломата під час підготовки і революційних подій.

  • За короткий час він організував однодумців і залучив до  справи всіх зацікавлених людей різного рівня — від селян до князів.
  • Почав підбирати союзників серед сусідніх держав.
  • Домовився з кримським ханом про спільні дії проти Польщі, знаючі про те, що 4 роки татари не  одержували від Речі Посполітої данину.
  • З  московським царем домовився про спільну боротьбу проти кримського хана (московський цар сплачував данину до 1686 р., як улус Золотої Орди) —правонаступникам Чингісхана.
  • Домовився з турецьким султаном про спільні дії проти Польщі.
  • Добре працювала його розвідка — при всіх дворах європейських держав були його люди, в тім числі і в Польщі.
  • Щоб заохотити до визвольної боротьби широкі верстви населення, він розсилає своїх людей по всій Україні і Білорусі з закликом до  об'єднання, а селянам обіцяє покозачення.

Всі заходи проведені Б. Хмельницьким не заставили довго чекати — земля загорілася під ногами окупантів.

Народний рух охоплює всю Україну. На Наддніпрянщині цей рух набуває загального значення.

    По мірі того, як повсталі розширювали  підконтрольні їм території, то відразу на цих землях запроваджувався військовий адміністративний поділ на сотні, курені та полки, що означало початок створення Козацької Республіки.

    Кременчук знаходився у сфері всієї діяльності Запорожської Січі, тому став козацьким містом — укріпленням,  ще за часів Великого Литовсько-Руського князівства. Ось тому він один з перших проголошує самоврядування і стає сотенним містом Чигиринського полку.

    Революційний рух розповсюдився на Білорусь і там козаки очолили народні маси.

   Доречно сказати, що у складі Запорожської січі у 1648р.-1649р. знаходилися Мінський і Мозирській курені, Брагінський, Речицькій, Турівській козачі полки.

«Тріумфальний хід» революції

    Почалася ця хода уже в квітні 1648р.  коли татарські загони кінноти (у запорожців ще не було кінноти) відігнали від Запоріжжя, в тім числі і від Кременчука, облогу польської сторожової коругви, взяли під контроль землі між Січчю та Білою церквою.

    А на початку травня 1648 р., за допомогою кінних татар і ногайців, вщент розбито польські війська під Жовтими водами, а в кінці травня 1648р. під Корсунем було завершено ліквідацію південно-східної групи польських військ на Середньому Подніпров'ї.

    Тут потрібно відмітити хід саме визвольної війни, бо міста, які були на шляху українських військ, не руйнувались, а внаслідок переговорів брали контрибуцію і обходили їх.

    Так було і зі Львовом.

    Там існувало самоврядування, як Магдебурзьке право. На чолі стояли єврейські общини. Вони заплатили мільйонну контрибуцію і їх залишили в спокої.

    «Тріумфальна хода» українських військ закінчилася перемогою під Пілявцями у вересні 1648р. Польська шляхетська армія розгромлена вщент і практично припинила своє існування.

    Але Хмельницький, дійшовши до етнічних кордонів України, зупиняє похід, бо сподівається домовитися з Польщею.

    Ось тут виникає питання.

  1. Стратегічно мислячи, такому полководцю як Хмельницький, користуючись успішною ситуацією, потрібно було йти на Варшаву і там ультимативно закінчити війну з Польщею.

    Але Б. Хмельницький, як політик, добре розумів, що ні Папа Римський, ні європейські держави не дали б повністю знищити Польщу.

    Не зацікавлені були в тому, щоб Козацька республіка зміцніла і стала сильною державою ні Московія, ні Туреччина, ні Кримський хан.

    Ось тому Б. Хмельницький вибирає шлях дипломатії — шлях переговорів.

    Він посилає посольства в Варшаву, в Москву, в Стамбул з пропозицією про протекторат.

    З Патріархом Єрусалимським домовляється про підтримку,  і той об'їздив всі европейські держави і Московію, які сповідували православну віру і умовляв їх підтримати Україну в її боротьбі  проти католицької Польщі.

    Апофеозом визволення українських земель від польських окупантів був тріумфальний в'їзд Б.Хмельницького в Київ в грудні 1648р.

    Перед багатотисячним зібранням українського люду за присутністі Патріарха Єрусалимського і представників  сусідніх державах та деяких західних держав Європи була проголошена українська держава — Козацька Республіка — це унікальне явище.

    Чому унікальне?

    Тому, що мілітарна держава вибудована на демократичних засадах.

    Демократичні засади козаччини сягають в глибину тисячоліть Трипілля-Оріяни-Аратти, коли для вирішення спільних питань збиралося віче, на якому вирішувалися питання розподілу земель між родами або створення спільного війська для захисту цих земель, де вибирали князя для керівництва об’єднаним військом.

    Цю традицію  продовжили запорожські козаки.

    Початок невдач

    Переможна хода все ще триває, але сили помітно тануть.

    Після перемоги під Зборовим в серпні 1649р. Хмельницький знову посилає до Сейму посольство з пропозицією укласти договір про розподіл земель, про звільнення від постійного гноблення селян та про поновлення реєстру в сторону збільшення, а також відновлення унії.

    Для польської шляхти це був добрий знак — можна торгуватися і не боятися повного розгрому.

   Туреччину і Московію, на той час, цікавило одне — як використати козацьку силу в своїх цілях, тим самим лишити Україну без захисту.

    А от Січ була іншої думки щодо долі українських земель, народу та подальшої своєї долі, бо підписання Зборівської угоди — це було повернення польської шляхти на українські землі і повного панування на них.

   Січ підіймає повстання і вибирає гетьманом Худолія.

    Повстання жорстоко придушено,  за допомогою татар, а Худолія страчено.

    Селяни і більшість козаків залишились ні з чим.

    Щоб бути об'єктивними і неупередженими щодо аналізу подій, необхідно зробити примітку щодо козацтва.

    Склад козацтва на той час, був уже неоднорідним.

  • Січі-укріплення за дніпровськими порогами появилися в  другій половині  XVI ст. для відсічі від татарських набігів та не тільки.

    Виникнення їх було зумовлено посиленням феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту Польщею в Україні (в основному на Правобережжі).

    Однією із перших виникла Січ на о. Томаківка. Згодом їх стало декілька. Вони виникали стихійно як для відсічі від татар так і від польських загарбників. Загалом, поява уже об'єднаної Запорожської Січі пов'язана з українським князем Д.Вишневецьким який у 1553 р. за власний кошт збудував фортецю та верфі на о.Мала Хортиця. Польський король був проти побудови укріплень, бо боявся погроз кримського хана та турецького султана.

  • На той час з'явилася частина козаків «реєстрових», тобто записаних в окремий реєстр війська польського, находячись на грошовому утриманні польської казни,  але жили і діяли по своєму козацькому статуті, маючи свій статус.

    В більшості своїй вони мали сім'ї і наділи землі. Керували ними, як і в запорожців, свої куренні сотники та полковники, але були і призначені польською військовою адміністрацією.

    В ряди реєстровців добровільно вступали посполиті польські і збіднілі дворяни сподіваючись на наділи землі, а то й на лицарську — козацьку долю. Польські магнати гризучись між собою за збагачення та землі переходили всякі межі: відбирали у козаків землі, примушували до католицизму та творили інші збиткування, а казна не виплачувала гроші. Під приводами і без них скорочувався реєстр і козаки залишались без засобів існування. Ось тому в лютому 1596р. Реєстрові козаки під керівництвом шляхтича-козака полковника Криштофа Косинського підняли повстання.

    Тут необхідно визначити, що була значна кількість польської шляхти, яка покозачившись, пліч-о-пліч з українськими козаками боролись проти польських окупантів. Як приклад можна привести шляхтичів — козаків полковників Каспара, Підвисоцького та Криштофа Крепського, якого козаки вибрали гетьманом.

    Та повернемося до основного висвітлення.

    З повстання  Запорожської Січі Хмельницькому потрібно було б зробити повчальний висновок - не можна порушувати демократичні принципи запорожських козаків, які довірили йому гетьманську булаву.

    Його дії посилили розкол в політичній структурі України, внаслідок чого в Гетьманщині почалася внутрішня боротьба, опозиційність, бунти та зрадництво.

    Та були і об'єктивні причини негативних явищ.

  • Розорене війною та татарськими ясирами сільське господарство повністю занепало, а в деяких місцях почався голод.
  • Засухи, епідемії та війна забрали третину населення.
    • У сусідніх районах Чернігівського, Ніжинського, Миргородського, Полтавського полків , в тому числі і в Кременчуцькій сотні, селяни і козаки почали оселятися в Свободах (не заселені землі) на Московській землі.

    З тих часів існує Слобожанщина, як топоніміка і як українські поселення (до них відносяться і землі Курської та Орловської областей РФ).

    Але визвольна війна тривала бо український народ ніяк не міг погодитися з окупацією, з гнітом, приниженням гідності.

    Така ментальність склалась в українському етносі-нації. 

    За таких умов гостро постало питання вибору протекції.

    Він був дуже обмеженим.

    Турецькій султан погодився допомагати за умови підвласності козацького війська для загарбницької війни з християнським світом.

    Московія, знову ж таки, прагнула використати козаків як проти Польщі, так і проти Туреччини.

    Зазвичай вибирають найменше зло - Московія православна- це єдиний вихід.

    Прискорено вирішуються всі дипломатичні питання.

  • В березні 1654р. велике царське посольство під керівництвом боярина В. Батурина, під охороною великої кількості військ, з'явилося в Переяславі, де і відбулася знаменита Переяславська Рада.

    На ній з української сторони були присутні — невелика кількість козацької старшини, невелика кількість селян та міщан, бо більшість розбіглась по лісах, боячись московського війська, при повній відсутності українського духовенства.

    Ось за такого кворуму Рада ухвалила перехід Русі - України — Козацької республіки у підданство московському царю, на правах широкої автономії.

    Текст статей цієї угоди ніколи не був оприлюдненим, а згодом його вилучили з українських архівів, як це робила Московія-Росія завжди.

    Але подивимося, яку силу мали статті Переяславської угоди для Московії. По всьому видно, що ніякої, бо цар не мав наміру виконувати умов договору як у ті часи, так і в подальшому.

    Через 200 років «залізний» канцлер О. Бісмарк скаже, що з Росією не слід підписувати ніяких договорів, бо ціна їх менша ніж ціна паперу на якому вона написана.

    А що до Б. Хмельницького?

    У квітні 1654 р. англійська преса повідомляла: «Гетьман робить усе від нього залежне, щоб звільнитися від своїх обіцянок Московії».

    Та й цілі у кожної сторони були різні.

    Для царя ціль — якомога більше захопити земель і розширити свою владу на всі сусідні землі.

    Хмельницький продовжував свою політику - залучити якомога більше держав для боротьби з Польсько - Литовським королівством.

    До договорів з Туреччиною, Кримом та Московією приєднався договір зі Шведським королем. Король влітку 1655р. зайняв більшу частину Польщі і Польсько - Литовський король вимушений був прийняти протекцію шведського короля.

    Такий розклад не сподобався Пруссії та Московії.

    Відреагував на зміну ситуації цар, уклавши договір з Польщею про спільні дії проти Швеції. Своїми зрадницькими діями Московія знову відкрила двері Польщі на українські землі.

    Змінилася політика і Б. Хмельницького. Він намагається створити союз з Пруссією, Валахією та Молдовою для боротьби з Польщею та Московією, але хвороба  прикувала 62-річного Богдана до ліжка і він уже не міг впливати на подальші події.

    Гетьман помер у Чигирині  27 липня 1657р. і був похований в Іллінській церкві власного хутора Субботів поряд з могилою сина Тимоша. Згодом (як і заповідав Б. Хмельницький ) був перепохований в невідомому місці.

    З його смертю закінчується визвольна війна — Національна революція українського народу і починаються найтемніші сторінки в новій історії українських земель.

P.S.

    Мало знайдеться людей у всьому світі, які б вивчаючи історію України, не говорили про виняткову унікальність козацтва, яке виникло на українських землях.

    В багатьох країнах Європи, США, Канаді, Австралії в наукових центрах досліджують це унікальне явище. В цих країнах вийшло чимало наукової та художньої літератури про козацтво. Навіть фантасти не оминають цю тему.

    Ще більше написано про історію українського козацтва нашими співвітчизниками особливо за роки незалежності.

    На тлі цього феномену просліджується постать Богдана Хмельницького, з його заслугами і недоліками.

    Це тепер не мало «цінителів» ролі Б. Хмельницького, які взагалі не бачать його заслуг.

    В часи XVII ст. не було ніяких міжнародних миротворчих організацій на кшталт ООН,ПАРЕ, ПАСЕ,ОБСЕ та ін.

    А будучі в оточенні агресивно налаштованих країн вирішувати питання створення національної держави - це занадто складно.

    Та основна заслуга Б.Хмельницького в організації визвольної боротьби, в результаті якої народилася нова українська держава — Козацька Республіка, яка проіснувала, в різних варіантах понад 100 років.

    Інша справа, коли мова заходить про причини поразки визвольної війни - революції.

  • Одні говорять, що Хмельницький вибрав не того покровителя.
  • Інші бачать причини в тому, що Хмельницький відразу не перейшов на монархічну форму правління, а грався в демократію.
  • А французький письменник - новеліст XIX ст.Проспер Меріме в своєму романі «Богдан Хмельницький» говорить, що Хмельницькій не виконав своєї обіцянки — покозачити все селянство.

    Та мабуть, головною причиною всіх подій, що відбувалися на українських землях з прадавніх часів до сьогодення- це геостратегічне положення наших земель, які являють собою буферну зону, а звідси і ментальність русів - українців, які проживали  і проживають на цих землях.

   Тож нам - нащадкам Трипільців-Оріян, а пізніше славетних русів та Козацької Республіки треба пам'ятати про це і не опускатися до принизливого положення хохлів - малоросів, бо якщо ми не будемо поважати себе, то годі сподіватися на повагу до себе.

 

Далі буде

А.Суковач, історик

Поділитися з друзями

Коментарі

Для того, щоб залишити коментар, вам необхідно авторизуватись