День українського політв’язня

Природно вважати, що кожен громадянин будь-якої країни може вільно користуватися основними правами людини – мати свободу думки, релігії, за бажанням брати участь у зібраннях та об’єднаннях. Та, на жаль, багато людей у всьому світі на собі відчули, що держави не завжди схильні дотримуватися задекларованих цінностей, і українці – не виняток. Люди, що виборювали свободу й незалежність українського народу за часів Радянського Союзу, страждали від репресій та переслідувань з боку влади. Вони були фактично приречені стати політв’язнями, тобто людьми, що засуджені та ув’язнені з політичних причин. Пам’ятаючи та шануючи цих сміливих людей, щорічно 12 січня наша країна відзначає День українського політв’язня.

***

Попри те, що Україна – найбільша країна Європи, а українці – дуже численний народ, довгий час ми не мали власної державності. Вперше, але тільки на короткий час, наша країна здобула суверенітет у 1918 році. Та вже з 1922 року Україну офіційно приєднали до СРСР.

З того часу влада невпинно намагалася не допустити найменшої можливості українського визвольного руху. Для цього використовувалися всі засоби – від жорстокого голодомору до наполегливої політики русифікації, витіснення української мови, переселення українців до малолюдних регіонів Росії, натомість заселення українських земель етнічними росіянами.

***

Та, попри все, повністю придушити національну свідомість в Україні радянська диктатура не змогла. Після Другої світової війни мрія українців про вільну державу знову набирала силу, в основному локалізуючись у західних областях країни.

Так, в Івано-Франківську в 1955 році молодими людьми було створено підпільну організацію, яку назвали Об’єднаною партією визволення України. Діяльність її полягала в пропаганді серед населення ідеї самостійної України. В 1958 році організацію було розкрито, а її членів засуджено на строки від семи до десяти років.

У Львові в 1961 році за організацію та участь в Українській робітничо-селянській спілці учасників було засуджено на тривалі строки. Одним з організаторів цієї підпільної партії був молодий юрист Левко Лук’яненко. Його спершу засудили до розстрілу, а потім замінили міру покарання на 15 років ув’язнення.

***

Подібним чином радянською владою було зламано долі багатьох свідомих українських патріотів. Приводом для переслідувань, засудження та навіть страти могло стати не тільки членство в підпільних організаціях. Часто людей ув’язнювали за заборонену літературу, розповсюдження листівок, навіть за вивішування національного українського прапора.

У часи правління Микити Хрущова, в період так званої «відлиги», в Україні заявили про себе багато молодих поетів, художників, артистів. При всій різноманітності талантів об’єднувала цих людей особлива національна та громадянська свідомість.

У 60-ті роки з’явилися також талановиті публіцисти, історики, літератори – Василь Стус, Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Святослав Караванський, Євген Сверстюк, Михайло Брайчевський. Вони мали сміливість виступати проти державного курсу на знищення української культури. Ідеї руху «шістдесятників» розповсюдились по всій Україні, але центр вільнодумства знаходився в Києві.

12 січня 1972 року

12 січня 1972 року в Києві та Львові почалися арешти, які тривали три дні. За ці дні було затримано Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Стефанію Шабатуру, Івана Світличного, Михайла Осадчого та інших відомих «шістдесятників». Арештовано було практично всіх провідних діячів національно-демократичного руху України. Їх обвинувачували в  антирадянській агітації та пропаганді, а проти деяких сфабрикували звинувачення в кримінальних злочинах. Майже всі підсудні отримали максимально суворі вироки.

Саме 12 січня – день початку арештів 1972 року, стало згодом Днем українського політв’язня. Вперше цей день відзначали в 1975 році, а засновником пам’ятної дати став В’ячеслав Чорновіл. Втім за часів СРСР День політв’язня відзначався здебільшого людьми, які на собі відчули репресії тоталітарної системи та їхніми однодумцями.

Показовим у сенсі долі політичного в’язня є життя Василя Стуса – обдарованого українського поета й перекладача. В 1972 році за переконання, що не співпадали з владною політикою, його вперше засудили до 5 років таборів та трьох років заслання. Відбувати покарання довелося в Магаданській області, і повернувся з ув’язнення Стус зі значно втраченим здоров’ям.

Щойно звільнивши, в 1980 році його знову заарештували, і цього разу засудили на 10 років таборів і 5 років життя на засланні. У табірному карцері 4 вересня 1985 року поет помер від зупинки серця. Втім офіційна причина смерті досі піддається сумніву – його товариші підозрювали можливе вбивство Стуса охоронцями.

Чи існують міжнародні норми у визначенні того, хто є політичним в’язнем?

Такі норми визначені Парламентською асамблеєю Ради Європи у 2012 році та включають п’ять ознак, що свідчать саме про політичний мотив позбавлення волі.

Яким законом в Україні визначається статус політичного в’язня?

На жаль, в Україні досі немає такого закону, і це створює перешкоди щодо змоги отримати допомогу від держави громадянами, які постраждали від політичних переслідувань.

Хто був ініціатором видавництва позацензурного «Українського вісника»? 

Ініціатором ідеї й головним редактором журналу був В’ячеслав Чорновіл. У 1972 році після арешту Чорновола видання було призупинено і повноцінно відновлено лише в 1987 році.

Чому українську групу правозахисників назвали Гельсінською?

У 1975 році Радянський Союз в числі інших 35 держав підписав Гельсінські угоди, які декларували неухильне дотримання громадянських прав і свобод. Фактично в СРСР ці права ніколи не дотримувалися, тож, щоб досягти хоч якогось руху в напрямку виконання Гельсінських угод, і була створена ця група.

Чи відбувалися міжнародні обміни політв’язнями в часи СРСР?

Такі обміни інколи відбувалися. Наприклад, у 1976 році уряд СРСР обміняв політв’язня – письменника та науковця Володимира Буковського на ув’язненого в Чилі комуніста Луїса Корвалана. Також відомі випадки обміну дисидентів на затриманих в інших країнах розвідників КДБ.

 ***

За радянських часів у День політв’язня ув’язнені в таборах протестували проти жорстокого поводження, вимагали відокремлення від кримінальних злочинців, дозволу на отримання листів. Оскільки влада майже не реагувала на ці вимоги, політв’язні часто змушені були оголошувати голодування.

Відтоді, як Україна здобула незалежність, матеріали про політичних в’язнів радянського режиму стали доступними для всіх. Тому небайдужі громадяни розуміють, чим завдячують сміливцям, які в найтяжчі роки змогли протистояти нещадній державній системі. В день 12 січня вшановують не тільки найвідоміших українських політв’язнів, але й тих, чиї імена не збереглися в історії.

Принести квіти до меморіалів жертвам політичних репресій чи взяти участь у мітингу на їх честь – це найменше, що може зробити кожна людина цього дня.